Як Ігор Трухим з бомондом по червоній доріжці у вишиванках дефілювали

SambirWZ
26

Як Ігор Трухим з бомондом по червоній доріжці у вишиванках дефілювали

Чоловіки, наприклад, такі як я, не конче добре розуміються у модах. Але на показ своїх виробів Галина Шуневич зі Старого Самбора запросила так щиро і персонально, що я не міг відмовити. Дійство відбувалося у Хирівському “Ландсаді”.

Треба сказати, власники – сім’я Денисюків, перетворює свій заклад у щось незбагненно гарне. І якщо раніше ми тішилися тим, що таке може бути лише в Європі, то в Хирові Європа відпочиває… Туди я прибув у товаристві голови райради Тетяни Терлецької та мера Старого Самбора Ігоря Трохима. Тетяна Іванівна – бо вона господиня району і має бути скрізь, де збирається багато люду, а у Ігоря Станіславовича була серйозніша причина – він клієнт пані Галини і йому на замовлення вона вишила на модній нині футболці герб Старого Самбора. Чи не вперше у житті Ігор Станіславович пройшов червоною доріжкою – як в Голівуді. Від незвичності дійства трохи зашарівся, але пройшов шлях гідно, не зашпортався. Модель!

Ще перед початком зустрів “рідну” душу – редакторку зі Старого Самбора Марію Кузьмин. Вона була спантеличена, тримала на руці свою вишиту сукню жовтого кольору і бідкалася мені на вухо, що в житті не ходила по подіуму, що своєю огрядною фігурою геть не схожа на модель, бо всі моделі, які по хідниках ходять, сухі, як вішалки, і їм пасує абсолютно все – що б на них не натягнув. Мушу одразу сказати, що Марійка в обновці була неперевершена і майже струнка. Зробила все, як в телевізорі – пройшла в один кінець червоної доріжки, потім граційно розвернулася, руки в боки – ну, красуня… Сказати, що я почувався зле на тому дійстві, не можу, хоча товариство, яке зібралося, було вишуканим, одне слово, бомонд! Зустрів давніх знайомих – сім’ю Надію та Володимира Корольчуків. Бо ж презентували і сімейний вишитий одяг, а потім – і батьки з дітьми ходили… Однакові орнаменти, досконала робота майстрині робили одяг неперевершеним. Я і сам загорівся бажанням придбати щось вишите не як данину моді, а просто як необхідність. Ведуча свята Оксана Николин так і розповідала: навіть у будні наші діди-прадіди не цуралися вишиванки, бо це наше, це – українське і цим ми відрізняємося від інших. До слова, пані Оксана так само дефілювала у дуже гарній вишитій сукні. Старосамбірській імості якраз така найбільше  пасує… Кілька своїх вбрань продемонструвала і Галина Денисюк. Інших учасників я просто я не знаю, тому не гнівайтеся, якщо когось не згадав… Але півсотні модного вишиваного вбрання, зібраного в одному місці, – це грандіозне явище для Хирова і Старого Самбора.

Усі учасники показу, зрозуміла річ, не професійні моделі, вони просто свого часу замовили у Галини Шуневич одіж. Жінка вишиває і шиє на персональне замовлення. Каже, що одна справа, коли людина йде до крамниці і купує вишиванку, а зовсім інша – коли бере участь у творенні своєї вишиванки – шукає фасон, узір, довго радяться, обговорюють і обирають те, що найкраще, що найбільше пасує… Мене вразив один момент: більшість робіт – це не банальні вишивки “під шаровари” чи під вузьку спідницю, це – сучасні молодіжні фасони, оздоблені хрестиком, гладдю, мереживом, ришельє і іншими способами – я всього не запам’ятав. У такому вбранні можна завжди бути елегантним і досконалим, особливо хлопцям та дівчатам, для яких вишивка має стати не просто даниною моді. Поруч зі  мною сиділи два юнаки років сімнадцяти і я, насолодившись моделями на червоній доріжці, крадькома пильнував, що ж їх найбільше вражає. Не буду скривати: дівоча врода, одягнена у вишиванки – у них очі палахкотіли. І мають рацію – українська жінка на те і жінка, щоб у всьому бути гарною…

Те, що відбувалося і свідком чого я був, вражало новизною, бо такого справді на наших теренах ще ніхто не бачив. Новизна і у тому, що коли традиційно у таких ситуаціях дають слово представникам влади, то цього разу і старосамбірський мер, і голова райради були просто глядачами. Ну, справді, що за поклоніння перед владоможцями – прийшли, як усі… Хоча потім Тетяна Терлецька не приховувала  позитивних емоцій, казала, що такі виставки треба робити часто і не тільки в Хирові, а наостанок додала, що мусить і собі щось замовити у Галини Шуневич…

 

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар