Інколи навіть патріотично налаштовані вчительки ховають своїх синів від війська
У переддень Покрови Пресвятої Богородиці і Захисника Вітчизни до нас зателефонував комісар Самбірщини Сергій Бабич і розповів, що у Викотах живе рідкісно патріотична сім’я Мулярських, яку обов’язково треба згадати у газеті, позаяк таких родин у нас обмаль. Треба бути останнім журналістом, щоб не “клюнути” на таку інформацію. Хоча патріотів у нас дуже багато, але конкретними справими мало хто підтвердить це поважне звання.
Отож, Андрія Мулярського цими днями делегував військкомат на строкову службу. А перед тим три його брати Юрій, Павло, Володимир за першим покликом прийшли у військкомат і пережили зону війни. Богу дякувати, повернулися живі-здорові. Але філософія у тому, що родина не ховається по закутках. Коли прийшла в Україну біда, то всі сини стали на захист держави. Сергій Бабич вважає, що таких родин у нас обмаль, а тому попросив щиро по-людськи подякувати батькам Ірині Михайлівні та Ярославу Івановичу за таких синів. Особливо матері, яка працює вчителем у місцевій школі. Одна справа, коли педагоги, вчать дітей патріотизму на порожніх словах, а інша – звичайним подвигом синів. Цей факт важливий для нас і тим, що немало вчительок своїх синів, коли з’являються у селах працівники військкомату, ховають подалі від очей…
Ну, а вже потім ми попровадили розмову про осінній призов. За словами пана Бабича, якби кожна сільрада Самбірщини делегувала на строкову службу трьох-чотирьох хлопців, то виконав би район свій умовний план. Але наразі призов дається складно. Хтось на заробітках – чи то в Московії, чи то в Європі, хтось хворіє чи навіть має групу інвалідності. Але навіть після повісток до військкомату не з’являються. Бодай для того, щоб підтвердити групу інвалідності… До слова, про здоров’я призовників. Відсотків десять справді хворіє, а інші, можна сказати, сачкують…
І під звершення нашої розмови з паном Бабичем йому принесли для підпису вітальні листівки з нагоди Дня Захисника Вітчизни. Вирішила влада разом з військовим комісаром привітати усіх місцевих учасників українсько-російської війни. Сергій Георгійович сказав, що бодай у такий спосіб треба подякувати нашим оборонцям.
Коли йшов у військкомат, зателефонував приятель і, дізнавшись, куди йду, розповів про цікаву ситуацію. В одному селі живе сім’я, у який син – безробітний пияк, дебошир – ну, нічого дивного як для наших сіл… Доходило до того, що з хати виносив сіль і цукор, щоб горілки придбати. Військкомат часто його навідував, а той утікав через вікна. Та одного разу попався… Півтора місяця науки відбув, а тепер служить у прикордонниках. Сім’я натішитися не може перемінами близького родича. І гроші заробляє, і забув про старі звички. Виявляється, армія інколи може і до тями привести…
Роман ІВАНЧУК.