І у мирному Краматорську гинуть наші бійці

SambirWZ
36

І у мирному Краматорську гинуть наші бійці

Самбір спромігся зустріти Героя Володимира Лужецького півсотнею небайдужих, у тому числі двома владоможцями, шістьма депутатами і «чужим» священиком

Попереднього разу, коли писав про вшанування у Дублянах загиблого в АТО Івана Луцишина, допустив собі міркування: як добре, що наші земляки, які на війні, уже не гинуть. Видно, не можна випробовувати долю і ділитися такими, нехай приємними, думками. Бо не минуло і двох днів від дублянських подій, як зі Сходу надійшла прикра звістка – загинув Володя Лужецький, якому було лише 23 роки, який народився і виріс у Верхньому Лужку, який у 2014-му, коли усі боялися, пішов у контрактники… Здається, у кількох останніх рядках і вмістилася уся біографія воїна. Але у ній єдина особливість: пішов до війська тоді, коли все тільки починалося.  

ВЕРХНІЙ Лужок поринув у скорботу, висловлюючи глибокі співчуття матері і братові… У ці дні його згадують як ввічливого, працьовитого, чесного і порядного. І це не звичайні слова, які прийнято казати у таких випадках, це правда. Саме про такі риси характеру і розповіли нам тамтешні мешканці. Він загинув не в бою. Смерть наздогнала у мирному Краматорську. Кажуть, був бульдозеристом, техніка начебто перекинулася і юнак загинув. Але якою б не була смерть у прифронтовій зоні, це смерть на війні і Володя навіки залишиться у наших серцях героєм… Не було б її, клятої Росії, що на нас напала, може б і юнак жив та працював. А так…

Депутати Старосамбірської районної ради зібралися на сесію якраз того дня, коли у Верхній Лужок прийшла сумна звістка. Отож, вшанували хвилиною мовчання і світлу пам’ять Володі Лужецького, і ще одного Героя України Левка Лук’яненка… Люди різних поколінь, але об’єднує їх те, що зветься таким простим і таким величним словом – патріотизм… До речі, пригадалося мені, що напередодні референдуму 1 грудня 1991 року їздив разом з юними самбірськими артистами у Чернігівську область, поагітувати українською піснею і словом за незалежність. І сталося так, що опинилися у райцентрі, де народився Левко Лук’яненко. Я був буквально вражений тим, що ці вулиці, будинки знають і пам’ятають Левка Григоровича. Знайшов собі кілька годин, щоб походити містом та порозпитувати у тамтешніх, що вони знають про політв’язня комуністичної системи. А раптом натрапив би на якийсь будинок, де жив, чи школу, де вчився. Але з прикрістю мусив констатувати, що люди майже нічого не знали про людину, яку уже на той час шанувала уся Україна. Вони не пишалися своїм Героєм… І від того мені було зле.

Згадуючи той випадок, радію нині бодай з того, що наші герої, які гинуть на російсько-українській війні, ніколи не будуть забуті… Такі, як Володя Лужецький навіки будуть вписані в історію України на рівні таких як Левко Лук’яненко…

…Тіло Володимира Лужецького везли у рідне село у ніч з четверга на п’ятницю. Соціальні мережі оголосили збір людей у Самборі і вирахували, що тут кортеж буде о годині третій… Але ще жодного разу так не було, щоб прогнози збулися. На Площі Пам’яті, де місто традиційно стрічає Героїв, скорботний кортеж зупинився о п’ятій ранку. Було лише півсотні людей – і для Самбора це сором. Серед них заступники міського голови Ігор Несторак, Святослав Ухач, депутати Микола Кічурка, Галина Криванчик, Степан Кузьо, Василь Спаньчак, Іван Мацьків, Юрій Лешкович. Чому акцентуємо увагу на владоможцях? Бо вони обрані громадою і мають бути лідерами громади. Проте, з 34 депутатів прийшло так мало.  Юрій Лешкович, зокрема, розповів нам про ще один казус, хоча це навіть не казус, а байдужість. Чи не вперше у Самборі не зустрів домовину з бійцем жоден священик, хоча насправді їх у місті дуже багато. Був один, який має парафію в одному зі сіл Старосамбірщини, але він прийшов як небайдужий українець і сказав, що це не його територія… Кортеж зупинився на якусь хвилю і поїхав далі. Печально про це писати – невже ми збайдужіли уже до того рівня, що війна на рідній землі стала чужою на мирній території, а чиїсь сини, які гинуть там, не завартували нашої молитви – бодай о п’ятій ранку… Молодь здатна гульбанити до тієї години, але прийти на Площу Пам’яті не змогла. І взагалі, було відчуття від соціальних мереж, що люди більше «захоплювалися» дощем, градом та буревієм десь у Чернихові і Викотах, ніж трагічною подією на Сході… Автомайдан зустрів Героя у Новому Калинові та провів до Ваньович, передавши естафету старосамбірянам.

13 та 14 липня на Старосамбірщині були оголошені днями жалоби – приспустили державні прапори з траурними стрічками, відмінили усі розважальні заходи.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар