Йорданські подорожі «Високого Замку» на березі Дністра

SambirWZ
33

Йорданські подорожі «Високого Замку» на березі Дністра

«Свобода», коли вилізла з води, кричила, що хто не скаче – той москаль, а пані Галя після одруження з італійцем подякувала нам за те, що круто змінили її долю

Про “моржування” ми писали авансом у попередньому числі “Високозамківської Самбірщини”. Зрештою, все було так, як ми і передбачали. Близько обіду наш традиційний екіпаж поїхав на Дністер в урочище “Під липки”. Скажу відразу, транспорту там було стільки, що годі було розминутися. Але, зважаючи на людинолюбність Йорданського свята, водії не нервувалися один на одного, як це могло бути в інший день, а допомагали гуртом виштовхувати круті іномарки. Треба сказати, що хтось, мабуть, з комунальників, прочистив шлях з Набережної до липок – спасибі. До речі, помітив цікавий момент. Давно не був у цьому закутку і упіймав себе на думці, що тих липок скоро може не стати, оскільки Дністер змінив своє русло і точить берег. Виглядає загрозливо. Ралівка захистила себе дамбою, от пустунка-річка і ковтає самбірську землю. Але це так – до слова, це не Йорданська тема.

Наш екіпаж у складі Володимира Грицка, його двоюрідного брата, львів’янина Степана Грицка, Ярослава Мельникевича та Мирона Заріцького десантувався на холодному березі. Усі згадані вище “моржі” одразу роздягнулися і чкурнули до води. Кажуть, якщо створити паузу, то ніколи психологічно не налаштуєшся, бо точитимуть розумі думки: а може не варто? Далі за планом – смачний чай на травах, тепленька бульбочка з ковбасками і оглядини Йорданського Дністра. Люду було дуже багато – факт, але помітив, що купаються далеко не всі. Переважаюча більшість – глядачі, які прийшли до води подивитися на “моржів” і підняти келих. Вразило те, що практично усі пірнальники – молоді хлопці і дівчата, а моє товариство на тому березі виглядало не як “моржі”, а як “динозаври” – пристарші уже…

Ходити уздовж берега річки було не зовсім безпечно, оскільки там було багато знайомих гуртів, які запрошували нашого репортера до імпровізованого столу, тому ліпше триматися своїх. І все ж, ризикнув піти у народ і, як з’ясувалося, недарма. Побачив серед “моржів” начальника СКП “Об’єднане” Михайла Товарницького і втішено брав у нього коментарі на тему засміченого Самбора. І поки я тримав рушник, щоб пан Михайло, перевдягаючись, не показав сороміцькі місця, той встиг розповісти нам про поломану машину і пошук запчастин до неї, а також про те, як комунгоспівці мужньо на морозі і вручну підбирають та вантажили кульочки зі сміттям. “Моржу” Роману Мацьківу не сподобалося, що “Високий Замок” лізе зі своїми питаннями в очищену душу начальника…

Гукнула мене під час подорожі Дністром якась пані років так під сорок. Дивлюсь, не конче знайома, але підходжу… Знаєте, коли кореспондентові кажуть приблизно такі слова: ви про мене колись писали, то перша думка: хвалив, чи ганьбив? З’ясувалося, оте друге. “Критика була справедливою, – з посмішкою сказала пані Галя, – але я вирішила розрахуватися з роботи і наприкінці дев’яностих виїхала в Італію. Там вдало вийшла заміж”, – показала свого чоловіка-італійця, який був у тому ж товаристві. Рад не рад, я мусив пригубити якогось іноземного трунку за те, що круто змінив долю земляки – хоч щось добре зробив… А прямував я тоді до товариства місцевих “свободівців”, які приїжджають на Дністер зі своїм прапором, багато галасують типу “Слава Україні”, “Хто не скаче, той москаль”. А потім колядують при столах щедро настелених смаколиками. Треба сказати, найстарший зі “свободівців”, який лізе у воду, є їхній “перший секретар” Степан Сюшко. Інші старші партійні “пацани” пильнували стіл і розкладали багаття. Треба зазначити не заради реклами, що цей партійний гурт, як ніякий інший, щороку збирається і сміливо очищається у Дністрі. Члени інших партій ходять самотньо… А ще до нашого столика підійшов пан Роман, якого начебто з виду знаю, який приніс кульочок смачних пончиків. Ви не повірите, але вони були настільки апетитні, що я їх у нього випросив. Мені було дуже соромно, але смак пончиків був сильнішим за сором. За нагоди ще раз подякую…

І щоб довершити Йорданське дійство, ми поїхали на знамените озеро у Дубрівку, бо не могли знехтувати ще одним поважним товариством, яке традиційно збирає колишній міський голова Тарас Копиляк. Вони скупалися за нашої відсутності, а тому нам залишався лише святковий стіл. Подейкували, на тому ж озері оздоровлювався і теперішній мер Юрій Гамар, але з колишнім в одній ополонці не пересіклися… Але це виявилося брехнею – ми зателефонували Юрію Петровичу і з’ясувалося, що цьогоріч  Йорданську купіль з поважних причин пропустив. Районне начальство в особі Віталія Кімака та Миколи Фрея очищувало тіла і душі на озері у Монастирці – ну, справді, не лізти ж їм у міську воду… Старосамбірський мер Ігор Трухим зізнався нам, що купається, але без фотокамер і тоді, коли нема людей. Охоче віримо, бо мерам не можна не вірити, але така таємничість  може бути по сусідству з неправдою – перепрошуємо за вільнодумство. Голова Старосамбірської райради Тетяна Терлецька не практикує у своєму житті Йорданських водних контрастів і замість себе похвалила свою подругу Галину Павлечко, яка сміливо пірнула в Дністер. Наступного після Йордана дня ми зателефонували і до виконувача обов’язки голови Старосамбірської РДА Ігоря Жука. І це ж треба було потрапити у халепу: у нього – день народження, а ми внадилися з дурнуватим питанням – чи лазив у річку. “Ні, – відповів Ігор Володимирович, – я готувався до гостини”.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар