«Галсільліс» – наче валіза без ручки: і нести важко, і кинути шкода

49 відсотків лісових статків не дають нам права диктувати волю львівським «генералам»

Це те підприємство, яке уже тривалий час завдає клопоту старосамбірським владоможцям та “батькам” зі Львова. Свого часу, як відомо, генеральний директор обласного “Галсільлісу” Володимир Мельник говорив у районі про те, що він згідний на внесення певних змін до Статуту, аби лише підприємство запрацювало. Найперше, ці зміни мали стосуватися призначення (нарешті) керівника підприємства. Начебто є виконуючий обов’язки, але ситуація не поліпшується, а навпаки, за деякими даними, рахунки заблоковані, борги ростуть.

Рішення, яке прийняла райрада минулого тижня, ніби правильне, бо хоч щось прийняли, однак, за словами керівниці району Тетяни Терлецької, пропозиції змін до Статуту надіслали пану Мельнику, а від нього – ні пари з усті. Ніхто зі Львова на депутатські слухання не приїхав – значить їм фіолетовий старосамбірський “Галсільліс”? Більше того, чомусь не було і місцевого намісника “Галсільлісу”. Таке було відчуття, що без них їх “женили”…

Мирон Пацай засумнівався у тому, що лісовий Львів ставиться до Старосамбірщини як до партнера, бо одноособово визначає директора на горі, і тільки умови контракту і термін начебто погоджує з районом. Є ще одна “фішка”. Комісія з відбору претендента на керівну посаду складається з восьми осіб, з них чотири – Ігор Петрівський, Микола Кулик, Ігор Жук та Юрій Леус – наші. Але від наших, як ми збагнули, мало що буде залежати. Віктор Гейник запитав про те, що у багатьох і давно було на устах – 50 відсотків власності підприємства має Львів і 50 відсотків – Старий Самбір. Насправді, виявляється, гірський район має лише 49 відсотків. Тому пан Гейник запитав про те, на що йому так ніхто і не відповів: куди подівся 1 відсоток, який дає право Львову не звертати на нас прискіпливої уваги? 51-відсотковий пан буде диктувати умови – і це зрозуміло. Уже у кулуарах сесії дізналися, що ми завжди уступали отой один відсоток Львову, проте, комусь вигідно було у районі казати, начебто ми рівні.

Потім почали говорити про цифри. Цифри, коли ще нема ревізії, дуже суперечлива річ. Але те, що ми почули, вражає. Скажімо, років два тому підприємство мало 7 мільйонів боргу, зараз чи то 20 мільйонів, чи то цілих 25. Хто і яким чином буде повертати, ніхто не каже, бо не знає. Революціонер у лісовій галузі Мирон Пацай сказав, що то повне банкрутство і треба ліквідовувати підприємство, а натомість створювати своє підприємство районної ради. Ми вже навіть назву придумали “Сільгалліс” – і розпочинати все з першого деревця. Щоправда, куди подіти борги, ніхто не знає і, зрештою, як подивиться обласне лісове начальство, що в райраді хочуть ліквідувати те, що їм належить з різницею в один вигідний відсоток. Хтось підрахував, що на 25 мільйонів гривень треба вирізати ледь не половину району… Інші твердили, що у Львові свистати хотіли на наш “Галсільліс” і єдине, чого хочуть, то далі тнути наші сосни. Чи так воно, чи ні, важко сказати. Може і ми не все знаємо, може і депутати не все до кінця говорять, але далі так бути не може. Адже “Галсільліс” починає нагадувати важку валізу без ручки, яку щоразу важче нести і ще важче – кинути. Ми не з лісівників і лізти у чужі хащі зі своїм розумом моторошно, однак я б на місці депутатів райради вийшов зі співзасновників “Галсільлісу” і, або віддав все області, налагодивши контроль над тим, хто, що і скільки ріже, або попросив би державний лісгосп взяти території під свою опіку. В державному якось надійніше, простіше, спокійніше… Ліс, як відомо, любить тишу, бо коли у ньому багато галасу, та господарів, то  і толку нема.

Роман ІВАНЧУК.