«Звіт» про те, як «вовки» «ягня» обсіли
Діючий мер Юрій Гамар обіцяє скликати народ і знести паркан на обійсті попередника Тараса Копиляка
Вкотре сам себе перемудрував: йшов начебто на річний звіт Самбірського міського голови Юрія Гамара, а потрапив на його “робочу зустріч з народом”. Гадав собі, що цього разу не буде гнилої містечкової політики, а буде розповідь про те, що вдалося новій керівній команді за річ часу. Мушу признатися, не почув і, витримавши 50 хвилин топтань у калабані, пішов геть…
Як тільки переступив поріг Народного дому, пригадав виступ Юрія Петровича – кандидата у мера. Він тоді сів на сцені у президії і сказав, що йому соромно за таким столом сидіти – штрикнув діючу на той час владу… От ми собі подумали: а чи змінився стіл? Не додивився, бо стіл був встелений, здається, рушниками, а в залі – як взимку на псарні… Вродлива культпрацівниця пафосним голосом звідомила про вихід мера, а той вийшов у супроводі модератора – психолога Анатолія Білінського. Це я уже потім збагнув, що психолог справді потрібен, бо тверезим розумом багато чого не сприйняти. Юрій Петрович перепросив майже заповнений зал за холоднечу, бо уперше за 25 років тут міняють опалення – щоб діти, які танцюють, не мерзли, але до зустрічі з електоратом не встигли. Ну, буває… Це не найгірше, що може бути. Тим паче, оту “псарню” відразу зігріла гаряча атмосфера.
Як і годиться, з перших хвилин виступу пан Гамар “поїхав” на попередників. Згадав, що дехто з них ще три місяці після відставки брав у ратуші гроші, дехто пішов на “біржу”, дехто з “біржі” взяв 60 тисяч на розвиток бізнесу – о, диви, які бідні. Дальше – більше: когось у ратуші за попередньої каденції назвали “пилососом”, бо, мовляв, брав хабарі. Тепер, за твердженням мера, таких “пилососів” нема, зате є правдиві, яких раніше не було, і прибиральниці з задоволенням вимітають бруд з ратуші. Ствердив, що в його владному домі хабарів не беруть, підприємців “не нагинають”, але тут же похвалив раду підприємців, яка багато допомагає. Ми зрозуміли, що ці нинішні підприємці з великим задоволенням вивалюють свої гроші з кишень заради блага міста… Потім згадав таке явище як саботаж, а тому з саботажниками – працівниками апарату, довелося попрощатися. Поскаржився громаді, що попередники залишили йому всілякі борги: типу – неоплачені, але відремонтовані дороги, відспіваний і непроплачений концерт. А згодом похвалив сам себе за те, що у виконком увійшли представники всіх партій, які пройшли у міський “парламент”.
Після того дістали на горіхи діючі депутати. На думку мера, у попередні роки міські голови “купували” депутатів комунальною власністю – він цього робити не буде. Згадав, що хтось домагався у нього “жирної”, тобто бюджетної котельні. Потім згадав лазню, де парильники не можуть помитися, вбиральню, в якій туристи не можуть попісяти, кінотеатр, в якому не можна подивитися патріотичний фільм. З приводу лазні нарід вимагав пояснень присутнього у залі екс-мера Тараса Тершовчина, але пояснень не було…
Всі вільні земельні ділянки мають йти з аукціону, а незаймані пляци мають отримувати учасники АТО, афганці, добровольці, чорнобильці, сироти, інваліди. Коли мер прищемив комусь хвоста, то відчув, що на нього наїжджають. Наприклад, якийсь “держиморда” – не сказав, хто конкретно, хоча продовжив думку тим, що через свою принциповість відчуває тиск з боку прокуратури та судів. Свою команду похвалив тим, що це люди, які хочуть працювати. І навів приклад водоканалу, де восени змінив директора. Попередній Степан Кульчицький, мовляв, наробив багато боргів, сам у себе орендував машину, а теперішній Іван Маланкевич швидко “в’їхав” у водопровідно-каналізаційну господарку і тепер маємо воду рано-вранці і пізно вночі.
На цьому “звіт” мера скінчився. Даремно я намагався вловити момент: що ж міський голова для міста зробив за рік? Це ж немало, це ж цілий прожитий рік… Зрештою, про особисті досягнення у розвитку Княжого міста Юрій Петрович сказав напрочуд скромно, мовляв, зміни є і їх можна побачити… Люди, побачите – скажете. (Якось навіть сороміцьки писати зі слів господаря площі Ринок, що він відремонтував в ратуші виходок – хоча і це досягення). Гадав я собі, що процес запитань-відповідей наверне зустріч у правильне русло, але все пішло у тому ж дусі. У Юрія Петровича зажадали зізнань: хто конкретно заважає йому працювати? Пан Гамар риторично зазначив, що треба читати пресу, що люди, які втратили владу, не можуть цього пережити, сприймають це як трагедію свого життя. Більше того, він – мер, присік плани попередників, які хотіли, щоб якийсь самбірський ахметов купив водоканал. Коли зайшла мова про майданчик зі штучним покриттям, якого цьогоріч уже не буде, то нарід так само почав вимагати: хто винен? Юрій Петрович назвав свого соратника, депутата Ярослава Кузьмяка… Нам шкода стало Ярослава Степановича, бо цей чоловік сприйняв свого часу перемогу Юрія Петровича як свою особисту і, як ніхто інший, долучався до всього комунального і спортивного, що є у місті. Згадали люди і іншого депутата, який начебто “вкрав” землю, а його знову вибрали… У нас чомусь слово “вкрав” перебралося з юридичної площини у політичну і ним уже так зловживають, що правдиві злодії геть померкли… Перед виборами Юрій Гамар твердив, що всі, хто при владі, – геть не чесні. І усіх виведе на чисту воду. Минув уже його рік при владі, а ніхто і ні за що не покарав попередників, перевірених ще за часів Гамара-самооборонівця… Зацікавило нас питання матері бійця АТО, яка ствердила, що одного разу, коли наші солдати сідали у поїзд “Трускавець-Київ, щоб їхати на схід, а з влади їх ніхто не проводжав, хтось із провідників російською мовою назвав вояків АТО “тварью”. Це, безперечно, дуже образило. Міський голова почав оправдовуватися, що дуже старається бути на усіх проводах і зустрічах. Хоча, як нам видається, самбірські бійці, почувши таке на свою адресу, мали б ту російськомовну провідницю поставити на місце, навіть кулаком “в диню”, чи затиснути язик поміж вагонами – і нічого б їм за це не було…
Вершиною міркувань мера стало те, що попередній керівник міста Тарас Копиляк, за його словами, захопив територію паркової зони під свою хату, а тому Юрій Петрович збирається скликати людей до цього обійстя, розвалити паркан і на цьому місці дати пляц двом воїнам АТО. Як і слід було чекати, зал вдоволено заплескав. До речі, у залі були і ті, які не плескали, були окремі депутати, були ті, яких заділи, але практично ніхто не посмів щось сказати проти. Юрій Петрович був свій серед своїх… А вся ця розмова нагадувала мені передвиборчу риторику – таке враження, що завтра мали голосувати за пана Гамара на посаду міського голови…
З усього почутого зробив собі якийсь неприродно дивний висновок. Всі, хто довкола Гамара – “вовки” (просіть, людоньки, це вільнодумство), що хочуть вкусити невинне “ягня”. І попередники – “вовки”, і преса – “вовки”, і деякі депутати – теж “вовки”, і судді, і прокурори… Певна річ, благе діло – валити все на попередників чи неугодних, людям подобається “розпинання” і вони залюбки плескають у долоні, чи кричать ганьбу, бо видовище має бути. Але минув рік і ера відповідальності діючої керівної команди, здається, так і не настала. Зазвичай, ті, які приходять, поливають фекаліями тих, які були, ну, не більше півроку. Зараз цей процес затягнувся на невизначений термін. Ми грішним ділом подумали про те, що коли за рік нема чого доброго сказати, то, аби виглядати пристойно, треба викривати “ворогів”, які нагадують мені те, що заважає танцюристові танцювати… Таке тривале “топтання” по попередниках є нічим іншим як політичною та господарською імпотенцією нинішніх – сказали б психологи… Зрештою, при такому “звіті” мера склалося враження, що то не “вовки” “ягня” обсіли, а з “вовків” роблять “баранів”.
Чи не єдине, з чим беззастережно згідний, і це чи не найважливіший показник роботи протягом року, Юрій Гамар належить до числа тих нечастих мерів, які бідними прийшли в ратушу, і бідними з нею підуть.
Роман ІВАНЧУК.