Зустрілися два самобуди: багаторічний родинний будинок багатодітних Бобровських та кількарічна церква… Релігійна громада перемагає

SambirWZ
3 357
Уже кілька днів соціальними мережами гуляють ролики про те, як молодий священник грубо обійшовся з 72-річною Орисею БОБРОВСЬКОЮ, матір’ю 8 дітей… Різні люди по різному толкують ситуацію, навіть ті, які не вникали глибоко у ситуацію. Ми спробували минулого понеділка зустрілися з пані Орисею і на місці подій оцінили ситуацію…

На цю тему пенсіонерка може говорити дуже багато, зрештою, і говорила, але ми постараємося максимально коротко. Біля колишнього Будинку культури цукрового заводу сім’я мала город, на якому садила бульбу, починаючи з вісімдесятих років. Згодом їй дозволили встановити там невеличкий вагончик – для обслуговування підсобного господарства. Це було 1993 року… Згодом, коли ґрунти навколо почали давати під забудову, Бобровські звернулися до міської ради з тим, аби їхній город віддали багатодітній сім’ї під великий родинний будинок. Не давали! Більше того, одного разу хтось із чиновників спересердя запитав у жінки: «Просто так віддати землю?» Пані Орися збагнула, про що мова, і сказала, що вона в такому випадку буде будувати без рішення влади. І почала роботи… Кожного разу їй давали негативні відповіді, а в середині двотисячних було рішення суду, яке відмінило рішення про встановлення вагончика. Зрештою, будова визнана судом незаконною і тоді, коли був лише фундамент та стіни першого поверху, було рішення про знесення самобуду. Тим часом, поверхи росли, хоча влада створювала різні перепони самовільним забудовникам. Скажімо, якщо б хтось дав техніку для риття котловану, то фірму чекали б гіркі часи. Тому усі фундаменти та підвальне приміщення Бобровські копали вручну… Але то уже історія… Будь-які звернення будь-куди, аж до очільників держави, ніякого ефекту не приносили. Таке собі затишшя. Натомість сім’я сплатила купу штрафів…
І тривало б так досі, якби на цій же території не з’явився сусід – Греко-католицька громада, яка вирішила будувати там церкву. Бунтували місцеві люди, які там мали свої грядки, але побунтували і змирилися. Хоча Орися Бобровська з самого початку проти не була, мовляв, Господня Домівка – навіщо протестувати. І на початках будівництва навіть допомагала – чи то порадами, чи то ділилася будівельним реманентом. Сторони абсолютно адекватно ставилися одна до одної, але недавно, у травні, пані Орися побачила на території, яка, за задумом, мала б бути «подвір’ям» її чотириповерхової споруди, священника, який забивав кілки так, що половина обійстя відходила церкві. Хоча поміж двома будовами є паркан як знак межі. Забудовниця вирішила, що хтось зазіхає на її, хоч ще й не узаконені квадратні метри, і повикидувала кілки. Але то був лише початок. Біля церкви почали облагороджувати територію для обходу і тієї відстані, що є нині між церквою та парканом Бобровських, священники вирішили, що замало. Недавно на «подвір’я» Бобровських в’їхала автівка з глиною, яку мали висипати акурат біля хвірточки Бобровських. Тобто, сім’я позбувалася імовірного заходу-заїзду.
Потім відбулося те, що уже гуляє у соціальних мережах – молодий отець прагнув висипати глину, а пані Орися не давала. Ми свідомо упустимо ті словесні емоції, що потрапили в кадри, бо чого тільки не наговориш чи не вчиниш у часі конфлікту, але ґрунт таки не висипали. Правоохоронці, за словами Орисі Миколаївни, відкрили кримінальне провадження, а пані Бобровська досі не може отямитися від того, що сталося…
Наприкінці нашої розмови чесно зізналася: «Так, ми порушили закон, починаючи будову, але що тепер?»
Тепер ми задамо вам ті питання, на які треба відповісти. Будова церкви розпочиналася як самобуд, тобто, на час освячення Хреста, а на подію прибув сам Настоятель Церкви Святослав ШЕВЧУК, виділеної землі ще не було. І роботи розпочалися як самобуд. У нас питання: чим відрізняється багаторічний самозабудовник – сім’я Бобровських, від самозабудовників храму? Хто першим почав освоювати цю територію – Бобровські чи священники? Чому лише тепер церква почала виготовляти документацію і нинішня міська влада видає відповідні рішення? Ми розуміємо, що отці просто так не прийшли б з кілками і не приїхали б з глиною на «подвір’я» Бобровських, якби не мали відповідних рішень міської ради. Чому ратуша узаконює один самобуд, а інший ще й ущемляє? Бобровські боряться за землю близько тридцяти років, і їм від влади – фіга. А релігійна громада там лише якихось чотири роки, а їм – повне сприяння? Зрозуміло, що церква більш авторитетна інституція, ніж багатодітна сім’я, яка власним коштом споруджує собі власне житло і невідомо, чи вселиться у нього. Якщо молодий священник привозить ґрунт на територію, яку він вважає уже церковною, а якась літня жінка не дає господарювати, то чому не викликав поліцію, а вдався до якихось потасовок чи міркувань типу ми вас тут поховаємо під тієї землею і заспіваємо «Многая літа»…
Люди, це що? Це все ми?

Роман ІВАНЧУК.

Фото: https://legalhub.online/

Вас це може зацікавити

3 коментарі

Наталія 01/07/2021 - 17:07

Щиро дякую за об’єктивний висновок.

Reply
Наталія 01/07/2021 - 17:08

Щиро дякую за незалежний і об’єктивний висновок.

Reply
Петро Запотоцький 02/07/2021 - 10:45

Пане Романе! Тепер можна твердо сказати, що в Самборі є чесні журналісти.

Reply

Залишити комментар