Слова, винесені в заголовок, супроводжують кожного національно свідомого українця від народження. Про Т. Шевченка і його творчість написані тисячі праць, більших і менших, розкриті різні грані його життя, творчості та повсякденного побуту. Хоча не зі всім написаним можна погодитися, воно спонукує до роздумів, багато в чому й до спростувань. Залишаючи осторонь біографічні відомості про Кобзаря, зауважу, що народився він кріпаком, а його викуп з неволі доброчинцям коштував на той час вартості понад 45 кг срібла. Сума чимала, але вона ніщо порівняно з тим, що отримала Україна і українці за звільнену від панських утисків ОСОБИСТІСТЬ.
Тарас Шевченко впродовж 1837-1861 рр. написав 237 поетичних і 11 прозових творів. Деякі вірші мають по кілька варіантів і поем. Всього твори Т. Шевченка перекладені на понад 100 мов. Йому також належить «Буквар» для дорослих (1861, заборонений царським урядом до використання) як перший зі задуманої серії навчальних посібників для недільних шкіл – «Лічба», «Етнографія і географія», «Історія».
З нагоди Шевченківських днів хочу звернути увагу лише на дві сюжетні лінії у творчості Кобзаря – прославлення ним Бога та віра в незалежну Україну («В степах України, дай то Боже милий, блисне булава») і підкреслити тим самим велич слова Кобзаря.
Ідея побожності, любові до України пронизує всю творчість Т. Шевченка. «Молюся, Господи, молюсь! / Хвалить Тебе не перестану», писав поет у 1847 р. Підраховано, що Пророк українського народу про Бога у висловах «Господь, «Господь Бог мій», «Святий», «Милий Боже», «Святий Боже», «Ісус Христос», «Розп′ятий» та ін. згадав у своїх творах і листах 1281 раз, але найбільше – в «Кобзарі». Найвищий сенс життя і єдину умову щастя людини Т. Шевченко вбачав у Божій Ласці, про що він так писав: «Боже милий / Як хочеться жити, / І любити Твою Правду, / І весь світ обняти».
Чільне місце в поезіях Кобзаря посідає тема Пресвятої Богородиці – до цього образу, як і до імені Ісуса Христа, він звернувся 25 разів. Причому, через прославу Пресвятої Богородиці, він оспівав жінку і феномен материнства. Найповніше це видно в його поемі «Марія». Зауважу, що 25 віршів Т. Шевченка є суто релігійного змісту. Проте їх особливість у тому, що поет на канву біблійних текстів наклав тогочасне життя українського народу, національні і духовні проблеми. У «Кобзарі» понад 1500 разів згадані слова, що стосуються християнства – молитва, хрещення, сповідь, піст, хрест, дзвін, церква, монастир, лавра, чернець, титар та ін.
Сакральні мотиви і теми присутні в його образотворчих творах – він автор 835 картин і гравюр, також реставрував старі ікони. Серед малюнків Т. Шевченка можна вирізнити «Жертвоприношення Авраама», «Лот з доньками», «Розп′яття», «Апостол Петро», «Христос благословляє хліб», «Зустріч Ісуса Христа з самарянкою біля криниці», «Свята Родина» та багато інших. З пластики варто згадати скульптури «Христос» та «Іван Хреститель». Цю сторону творчості Т. Щевченка доречно ширше вивчати і пропагувати, передовсім у школі. Це спонукуватиме ще раз відкрити Вічну книгу – Біблію та замислитися на змістом її сторінок.
Загалом, твори Т. Шевченка настільки повчальні і глибокі за духовним змістом, що в сукупності їх можна співставити з моральним богослов′ям, тобто як жити згідно з Божими заповідями. Тому доречно повніше використовувати творчість Кобзаря також у церковних проповідях, що особливо актуально в наш час, коли триває неоголошена війна з московським агресором.
Т. Шевченко був глибоко віруючою людиною. Необхідність постійної молитви, особливо перед сном, він підкреслив у вірші «Буває в неволі». Поет часто сповідався, причащався, читав і перечитував Святе Євангеліє, як це засвідчено в одному з його листів зі заслання: «Святе Євангелії я читаю щодня, щогодини…». З огляду на це недолугими є твердження, запроваджені в більшовицький час, про атеїзм Т. Шевченка. При цьому свідомо вдавалися до підробки його рукописних текстів, готуючи їх до публікації. Найвиразніше це видно з рядків «Заповіту», де в оригіналі є такі слова: «Все покину і полину / До самого Бога / Молитися…А до того / Поховайте і вставайте». Фрази «Я не знаю Бога» Т. Шевченко не писав.
Світогляд Т. Шевченка проникнутий християнськими ідеями, передовсім євангельськими. За словами великих митрополитів Іларіона (Івана Огієнка) та Андрея Шептицького, вченого М. Драгоманова цей великий УКРАЇНЕЦЬ був і залишиться глибоко віруючим християнином. До цього додам лише, що християнство є православне у вірі та католицьке (загальне) в любові до Бога. В метриці Т. Шевченка про хрещення записано, що його охрестив священник Олексій Базаринський у православній церкві. Похований Пророк був за нормами грецько-східного обряду. На цьому потрібно раз і назавжди поставити крапку про його конфесійність. Адже лише на розбрат і догоду ворогам спрямовані думки про приналежність Кобзаря до іншої Церкви, поширювані сьогодні в деяких ЗМІ. Найвагомішим підтвердженням цього є зміст його поетичних творів зі закликами захищати Віру і Україну (поема «Гайдамаки» та ін.), що засвідчує історичну пам′ять українців.
Не треба забувати, що Т. Шевченко жив і творив у час, коли ще переказувалися усні оповіді про жахливу та криваву міжнаціональну та міжрелігійну і міжконфесійну боротьбу з часів Коліївщини. Наслухавшись таких розповідей, можливо, дещо в чому перебільшених за змістом, поет емоційно їх сприйняв і через свої вірші критично висловився про поляків, римо-католиків, сповідників унійної церкви. Але такою була тогочасна реальність, а олії до полум’я розбрату додала ще й насильницька відміна в підросійській Україні церковної унії. Тому не можна прямолінійно і загалом звинувачувати поета, що він щось не так написав з приводу Церкви чи його антипольських висловлювань або виривати їх з контексту на догоду окремим і скороминучим чинникам з метою тимчасового впливу на громадську думку. Суспільно-політична ситуація, зміст міжконфесійних відносин змінювалися і будуть змінюватися, а ідеї, висловлені Т. Шевченком, залишаться актуальними.
Зауважу також, що через такі висловлювання ім′я Т. Шевченка потрапило на початку ХХ ст. до індексу заборонених католицькою церквою письменників та їх творів. У 1903 р. декан Добромильського деканату навіть провів збори священників з приводу читання учнями творів Т. Шевченка. Тоді він зауважив, що ці вірші за своїм змістом протистоять релігійності і моральності, а учні, пройняті українством, поширюють їх серед простого люду і тим самим утруднюють душпастирську діяльність.
Постійне прославляння Бога сприяло виробленню у Т. Шевченка ідеї відновлення незалежної України як християнської держави. Патріотизм Кобзаря особливо підкреслено видно у вірші «Мені однаково» із резонансним закінченням: «Та не однаково мені, / Як Україну злії люди / Присплять, лукаві і в огні / Її, окраденую, збудять…, / Ох, не однаково мені». У цьому слід вбачати ще й політичний націоналізм поета. Ключові принципи його націоналізму вперше проголосив на Шевченківських святкуваннях у 1900 р. М. Міхновський.
У творах Т. Шевченка уособлена могутня Україна, народ якої не буде страждати і терпіти. Не випадково через свої погляди і твори поет тяжко мучився в засланні на чужині, окремі його твори заборонялися не лише в умовах московського і австрійського панування. У більшовицькій УРСР не публікували деякі вірші, а режим навіть не дозволяв з 60-х років відкрито відзначати Шевченківські дні, переслідували за прилюдне виконання «Заповіту», особливо коли присутні співали його стоячи.
Незважаючи на всі заборони в умовах московщини та більшовизму, слово Пророка, яке несло генетичну пам'ять українців, закликало до національного самоствердження. Саме його твори перешкоджали загальній русифікації та манкуртизації. Сьогодні заклики Т. Шевченка до об′єднання і боротьби проти ворогів особливо актуальні як ніколи. Вони найкраще та найвиразніше висловлені у фразах «Борітеся, поборете, вам Бог помагає!» і «У своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Його «Кобзар» відіграв роль національного епосу, став виразником історичної долі українців, соборності їх держави. Особливо значимо його ідеї проявилися в Галичині, де в хаті кожного національно свідомого українця вже з початку ХХ ст. був портрет Т. Шевченка, а в 20-30-х роках сільські просвітянські читальні щорічно вшановували пам'ять Кобзаря урочистими академіями та літературно-музичними композиціями за його творами.
Глибоко по-сучасному звучать слова поета про несправедливість, обман, бідність, вимушене заробітчанство, бездуховність, які він висловив рядками: «Виростають нехрещені / Козацькії діти; / Кохаються не вінчані; / Без попа ховають…»; «Сини мої на чужині, / На чужій роботі…».
Настанова Т. Шевченка «Свою Україну любіть, / Любіть її во время люте, / В останню тяжкую минуту / За неї Господа моліть» означає бути націоналістом, патріотом своєї держави. Особливо це видно крізь призму рядків «Перебенді». Т. Шевченко закликав вивчати і осмислювати нашу історію, національний розвиток. Підтвердженням цього є його слова, актуальні нині як ніколи, і якими завершу свої роздуми про ВЕЛЕТА українського національного духу: «Подивіться лишень добре, / Прочитайте знову / Тую славу. Та читайте / Од слова до слова , / Не минайте ані титли, / Ніже тої коми – / Все розберіть… Та й спитайте / Тоді себе: що ми? Чиї чини? Яких батьків? … Доборолась Україна / До самого краю. / Гірше ляха свої діти / Її розпинають».
Михайло КРІЛЬ,
доктор історичних наук, професор.