«Батьки, не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони!» (Кол 3, 21).
Для християн Миколаївське свято 18-19 грудня – своєрідний початок душевно-радісних різдвяних та новорічних свят. У навчальних закладах – численні святкові дитячі вечори, для дорослих – клопоти із пошуками подарунків для своєї малечі, рідних і друзів. Хтось до того часу вже й по-різдвяному встиг прикрасити ялинку в будинку-квартирі, йдучи в ногу із західним світом. Усі настільки звикли до цих миколаївських дій-традицій, що й не задумуються, що в них може критися… обман цілих поколінь!
Запитання: «Чи є обманом розповідати дітям про дарунки від святого Миколая, які він сам особисто кладе кожній дитині під подушку, поруч із ліжком чи під ялинку?».
Відповідь: «У таких ситуаціях ми кажемо, що то Миколай особисто приносить, а насправді самі преспокійно купуємо їх у подарункових крамницях. У моїй пам’яті досі незабутнім є рік, коли я вперше на горищі батьківської хати знайшов «подарунок від Миколая», ще 16 грудня. І чомусь тоді не була першою оправдальна думка: «Ух ти, який я особливий! Миколай до мене заскочив швидше!». Але розчаровано: «Так це ж батьки…». А ще не забудуться постійні суперечки й версії у школі «знаючих»: «Та то не Миколай, то батьки, старші сестри і брати чи ще інші люди…».
Мені здається, що тут криється небезпека справжнього дитячого атеїзму, яку підживлюють самі батьки й суспільство загалом. Його підсвідома небезпека – у дитячій думці: «Значить, МИКОЛАЯ НЕ ІСНУЄ. Це все батьки…». А ще вчимо дітей обманювати, свідчимо, що обманювати й робити тіньові операції-комбінації-справи – нормально, допустимо.
Подумаймо на мить, адже ми обманюємо своїх дітей! З якою психологічною травмою і тиском змушені вони зустрітися, усвідомлюючи, що це не святий Миколай приносить подарунки вночі під подушку, а батьки?
Можу запропонувати АЛЬТЕРНАТИВУ: розказувати дітям про те, що то батьки ВІД ІМЕНІ МИКОЛАЯ підкладають дарунки своїм дітям. Що святий для них вимолює в Бога сили, ідеї й фінансові можливості. Ми даруємо те, що би він хотів подарувати, що сам святий через молитовне спілкування батьків із ним їм підказує й надихає подарувати. Адже насправді так і є: ми би ніколи не здогадалися зробити святковими ці дні, пов’язати з ними хорошу традицію таємного дарування подарунків, милосердя і помочі потребуючим, якби не «натхнення з висот».
У нашій сім’ї ми намагаємося будувати довірливі стосунки з дітьми. Тому в Миколаївські багато говоримо/дивимося/читаємо з ними про святого, його вірність Богу та про те, як йому вдавалося таємно допомагати іншим, які чуда сталися через його молитви. З 18 на 19 грудня, наслідуючи його, християни готують один для одного подарунки, особливо батьки для дітей. Тож наші діти також допомагають вибирати подарунки для родичів, готують малюнки і намагаються зберегти таємницю.
Й вірять, що Миколай творчо нам, батькам, і їм, дітям, підказує і сприяє, що таємно подарувати один одному в ці дні.
А лист до святого Миколая?
Здавалося би, при такому «новаторському», чесному підході, коли не приховуємо від дитини те, хто насправді робить подарунки в ніч з 18-го на 19-те грудня, писати листа до Миколая дитині не потрібно. Але якраз навпаки: його складання самостійно чи разом з батьками дуже необхідне! Просто в ньому щиро і відверто вартувало би зазначити, наприклад, таке: «Святий Миколаю, пишу до Тебе листа з проханням, щоб Ти підказав і випросив у Бога усіляку можливість батькам придбати мені…» (і далі – перелік речей, які дитина бажає отримати). Звернімо увагу, що такий лист буде правдивим і збереже Миколая як святого, дієвого в нашому житті і заступника перед Богом.
Більше того, такий лист буде… справжньою дитячою молитвою. У ній прикликається Миколаєве ім’я (отже, святий через Божу силу стає присутнім біля дитини), святитель визнається дитиною як дієвий (дарма, що його не видно) і той, котрий підтримує перед Богом її, батьків і надихає всіх на добрі справи.
А святкові дійства за участю «перевдягнутих» Миколаїв?
Із ними все просто: залишити, підтримувати й надалі організовувати їх як хороші й позитивні для малечі театральні дійства. При сформованій свідомості, що Миколай діє через батьків-родичів, дитина сприйматиме Миколаївське дійство в садочку-школі як театр-казку з яскравими костюмами, дійством, святковою атмосферою і головне – з подарунками!
При такому щирому підході до особи святого Миколая, до своєї дитини й до самого свята, батьки також уникнуть ще однієї неприємної ситуації: коли дитина отримує той подарунок, який «не замовляла». Аргументом на такий вибір батьків сміливо може бути таке: «Саме на такий подарунок для тебе надихнув нас Миколай, котрий врахував наші фінансові можливості й твої важливі потреби».
Вірю і знаю, що дитині легше буде сприйняти таку інформацію, справді щиру й правдиву, ніж «ламати голову» над тим, «чому Миколай не приніс мені те, що я замовляв/ла у нього?» або ж «чому він не хотів мені принести того, що я просив/просила».
Отож, залишмо Миколая живим і дієвим нашим другом-помічником, незважаючи на те, що фізично він між нами не присутній. Діймо від імені Миколая, а не замість нього. Скріплюймо духовне і психічне здоров’я наших дітей!
P.S. Ці рядки – лише сміливий політ думки про один із численних суспільно-колективних стереотипів в індивідуальній свідомості пересічного українця/українки. Погоджуватися з ними чи навпаки – зі здивуванням засудити й повністю не прийняти – право кожного. Намагаюся долати подібне у власному житті, тому сподіваюсь, що, можливо, ці рядки все ж таки хоч когось надихнуть до «змін у своїй голові», а тоді – й до конкретних «революційних дій».
о. Дмитро СЕНЕЙКО,
в.о. редактора газети
«Жива вода» Самбірсько-Дрогобицької єпархії УГКЦ.