Якщо не знайдеться новий власник, то чудову споруду – пам’ятку архітектури справді може спіткати сумна доля. Судячи з усього, міський голова Юрій Гамар вірить, що такого не станеться. Проблему університету, сказав, буде винесено на найближчу сесію міської ради. Депутатам належить ухвалити одне з двох рішень: будівлю продати через аукціон, щоб від цього надійшли кошти до бюджету, або комусь передати її в оренду.
Цю імперську будівлю в сецесійному стилі годі не помітити серед розлогого простору, що майже в центрі древнього міста. Попри давнину літ споруда досі вражає красою архітектурного вирішення, а тепер, як воно не прикро, віддає смутком запустіння через вибиті шибки вікон, дірявий дах, доступом небажаних до підвалів, а звідти на всі три поверхи… Господарюй вночі. Дійшло до того, що в приміщенні виникла пожежа. Вогонь, на щастя, не поширився – його вчасно приборкали.
Але це був неабиякий сигнал для влади міста – час рятувати будівлю, яку в 1909-му році спорудила тодішня австрійська влада для Самбірського повітового суду. Поруч нього постала й тюрма, куди після виголошених вироків до камер в’язнів заводили через спеціальний перехід, щоб ніхто не бачив, куди вони поділися.
З літературних джерел відомо, що в Самборі навіть судили молодого Івана Франка за вилов риби у приватній водоймі.
Будівлю колишнього суду займали всілякі установи. За союзу тут довго дислокувалася військова частина, а за незалежної України відкрили факультет Дрогобицького педагогічного університету імені Івана Франка. Навпроти головного входу встановили погруддя Каменяра. У коридорах, кабінетах вирувало студентське життя, тодішній міський голова Михайло Кіт хотів, щоб Самбір ставав молодіжним.
Але у наступників влади Самбора щось не так пішло. Факультету вишу вказали на двері, і він забрався назад до Дрогобича. Надалі будівля, на якій дотепер ніби на посміх всім висить велика вивіска «Університет», а з нею ще два добротні приміщення міста – ЖЕКу та кінотеатру ім. Дзержинського, потрапили у податкову заставу. Викупити їх можна було за гроші. Щоправда, немалі. А їх у бюджеті міста постійно бракувало.
Так «полонянка» податкової простояла кілька років за попередників та повної першої каденції мера Юрія Гамара. Використовується хіба що площа із стаціонарною сценою. Мізерну частину приміщень відвели під архів.
Однак дедалі ставало зрозумілим, що з університетом зволікати не можна. Адже добротна будівля, яка даром дісталася Самбору в спадок, на очах всіх повільно руйнується, перетворюється на притулок безхатченків, наркоманів. Усередині страшна картина. Двері виламані, сходи пошкоджені, електропроводка з вимикачами і розетками вирвані, туалети розбиті, радіатори зрізані…
Видовище не з веселих. Картина далеко не пейзажна. Навіть не віриться, що в цих просторих аудиторіях колись навчалися студенти з різних районів, а довгими і світлими коридорами ходила гамірлива молодь.
Новообрана влада зробила перші важливі кроки. На звільнення з податкового полону комунальних приміщень – університету та ще два, котрі через «уміле господарювання» не нинішніх опинилися в заставі. з бюджету депутати виділили понад два мільйони гривень, що дозволило Самбору повернути їх собі у власність.
Таким чином, колишній ЖЕК через конкурс отримав ефективного нового власника, а Самбір грошову вигоду, бо немала сума капнула до бюджету. Є люди, які нібито вже зацікавилися приміщенням старого кінотеатру, бажають і його задіяти.
Гірша ситуація з найбільшою і справді на сьогодні задавненою болячкою – триповерховою будівлею, яку чомусь не перестають називати університетом. Чи кине хтось на неї око? І чи знайдеться такий, що її врятує, вдихне в неї друге життя?
Загалом, буде дуже шкода, якщо в такому чудовому будинку в найближчі роки хтось не загосподарює. Адже споруда – не лише фасад, наліпки облич Феміди із зав’язаними очима, вікна… Вона – спадок кількох поколінь самбірчан, різних епох…
Микола СЕНЕЙКО.