Дзвін Чорнобиля, Дзвін Пам’яті…
День Покрови у Самборі був пам’ятним на події, що увійдуть в історію. Історію, яку ми самі ж і творимо… Спочатку на Площі Пам’яті відкривали пам’ятник чорнобильцям, потім – на цвинтарі – монумент слави загиблим воїнам АТО… Після того, як усі гуртом помолилися біля монументу Степану Бандері, до пам’ятника підійшов наш народний депутат Андрій Лопушанський та відомий українських політик Микола Катеричук. Стало приємно, що такі люди разом з нами і від того подія стала б ще більшої значущості, але гості обмежилися лише покладанням квітів до пам’ятника Степану Бандері. Видно, кудись поспішали…
Ще живою у людей є пам’ять про Чорнобиль. 1986 рік. Вибух на атомній електростанції. А вже через кілька днів першотравнева демонстрація під спекотним сонцем, а уся київська влада на трибунах з неприхованим страхом на обличчях стояла у білих капелюхах. Ми ж то собі думали, що то від проміння ховаються. Та ні, знали, що радіація, знали відразу, бо свої сім’ї устигли перевезти на безпечні території… А потім вони ж кидали у горнило Чорнобильського реактора ні в чому невинних людей. Кидали, щоб гасити полум’я, яке випромінювало радіацію. Таку собі – невидиму смерть, від якої хтось помирав одразу, хтось мучився довгими роками і десятиліттями. Чи не першими поїхали туди наші пожежники, водії тодішньої сільгосптехніки, вантажного автопарку, вертолітники з Нового Калинова. Їхали, щоб повертатися кволими, щоб приборкати небезпеку, захистивши Вітчизну від радіаційного пилу.
От за що я шаную товариство чорбильців на Самбірщині та його керівника Андрія Кульчицького, що скільки б літ не минуло, вони однаково пам’ятають ті буремні дні і всіх своїх, тепер можна казати, бойових побратимів. Не дають забути і нам. Саме тому вони задумали на Площі Пам’яті у Самборі звести пам’ятник чорнобильцям, як оборонцям нашої землі. Довго йшло будівництво, бо не так все нині просто, але минулої неділі нарешті зняли біле полотнище з доволі ажурного, скромного, а водночас привабливого пам’ятника чорнобильцям. Це пам’ятник тим, хто був у борні і тим, які не народилися… Андрій Кульчицький та його колеги під час освячення монумента згадували ті часи і, повірте, біль стискав груди – наче вчора все було. Чорнобильці дякували міському голові Тарасу Копиляку (згадав хтось, що 11 років тому афганці зводили пам’ятник побратимам біля військкомату, а міська влада нічим не долучилася, а тут зовсім інакше…) за те, що посприяв у спорудженні монумента, а мер, відповідно, нагородив найактивніших членів організації – Богдана Васіка, який першим супроводжував колону вантажівок у Чорнобиль і якому друзі довірили ударити учорнобильський дзвін на самбірському пам’ятнику, Ігоря Юзефовича, Володимира Веремія, Романа Гардаша, Михайла Мазника, Михайла Кульчицького-Костика – медалями «За вагомий внесок у розвиток Самбора», грамотами міського голови – Ігоря Кунця, Ярослава Яремка, Миколу Гусака, Михайла Урущака, Ігоря Кордіяку та інших. Та й чорнобильці, які почували себе на Покрови особливо пошанованими, не залишилися у боргу, висловивши вдячність тим, хто допомагав їм зводити пам’ятник.
Роман ІВАНЧУК.