«Допоможіть продати квартиру»
Ринок нерухомості буде жити тільки там, де є добре оплачувані місця праці. Наші містечка, на жаль, стають депресивними
З таким трохи дивним питанням, винесеним у заголовок, звернулася до нас рекламодавець, мовляв, стільки уже оголошень повивішувала, в агенції зверталася, а результату – нуль… Прикро, але багато років поспіль наша редакція «продавала» квартири, хати і земельні ділянки, а останнім часом ринок нерухомості, як нам здалося, завмер. Хочемо вірити, завмер зовсім не на довго.
МИ СПРОБУВАЛИ у фахівців з нерухомості з’ясувати причини, адже нерухомість завжди була в тренді. Загальна причина: люди, які хотіли б щось придбати, не мають стільки грошей, скільки просять продавці. Відповідно, продавці не хочуть віддавати за безцінь, а покупці не мають бажання спустошувати гаманці. Здається, вічний конфлікт, який, проте, заморозився… Хоча є і інші причини. Люди будуть купувати чи будувати житло виключно у тих містах, де є перспектива. Самбір, наприклад, чи навіть Старий Самбір, таких перспектив, на жаль, не мають. Під словом “перспектива” нам радять розуміти місце праці, яке було б добре оплачуваним. Пригадуєте, ще років десять тому нерухомість у Самборі активно скуповували наші заробітчани з Італії чи інших країн – тепер купують у містах на рівні Києва та Львова… Їм здавалося колись, що Самбір – то мекка блаженства. Приїжджали до нас за нерухомістю мешканці гірських районів, так само вважаючи, що у нас тут рай. А в «раю» робота залишається хіба у приватній торгівлі та бюджетній сфері, все інше поволі відмирає… Та й бюджетників скорочують, бо, виявляється, їх стільки вже не треба, та й торгівля падає, бо де заробити стільки грошей, щоб все це купувати. З’явиться ще кілька маркетів, і поволі малі крамнички почнуть закриватися. Перспектив виробництва небагато, точніше їх взагалі нема. Наказав довго жити хлібокомбінат і вже більше сотні людей зі Самбора, району і Старосамбірщини, за словами керівника Центру зайнятості Івана Тимців, пішли на «біржу праці». Владі треба працювати з підприємствами, щоб ті, не приведи Господи, не закривалися, бо інакше, через років надцять ми перетворимося у велике та безлюдне село. Таких сіл маємо уже нині вдосталь, там уже навіть під дачі старі хижі не продаються. Навіть якщо біля сільських хат є величезний шмат городу, це однаково не вабить покупців, бо й земля втрачає свою одвічну цінність. До речі, ринок землі так само упав. Фахівці твердять, що стали видавати ґрунт під забудову для воїнів АТО. Далеко не секрет, що вони не горять бажанням будуватися, а тому вартість сотика нівелюється. І це проблема не тільки нашого краю, а й області загалом. Якщо ще п’ять років тому за ділянку у доброму місці продавець просив до 10 тисяч доларів (6-8 арів), то тепер і 5 тисяч ніхто не дає. Та й нове будівництво нині не йде, оскільки будматеріали, як і усе інше, шалено стрибнули у ціні. Подорожчала і праця майстрів до рівня європейських цін.
Ми не пропонуємо жодних рецептів у цій темі, бо їх просто не маємо. Так, поговорили собі та й поставили «три крапки».
Роман ІВАНЧУК.