На водоканалі процвітає рабство?
За день до брифінгу група активістів ходила вулицями Самбора на знак протесту проти торгівлі людьми, страшної експлуатації людської праці чи навіть рабства. Ідея видалася мені фантастичною, бо звідки у нашому краю експлуатація і де ті раби? Ба, більше, я навіть придумав собі жарт, мовляв, готовий комусь продатися у рабство, аби лише добре платили… Але наступного дня, коли районна влада влаштувала брифінг, зізнатися, було уже не до дурнуватих жартів…
ЗАСТУПНИКИ голови РДА Петро Герман і Леся Ленартович, представники служб Оксана Харо, Оксана Лось, Марія Бринько, Іван Тимців, Ігор Петрівський розповіли, якою насправді серйозною є проблема трудового рабства і не лише у світі. У світі торгівля людьми має товарообороту більше 300 мільярдів доларів. 230 тисяч люду щороку страждають від рабства. До речі, рабство – це коли хтось експлуатує твою працю і не платить за неї, або платить не сповна. Я підготував своє запитання, але мене випередив з відповіддю керівник Центру зайнятості Іван Тимців. Хотів запитати в очільників, чи не вважають вони рабством той факт, що в Україні люди працюють на якихось 3-4 тисячі гривень, а пенсія – півтори тисячі. Іван Михайлович і без мене сказав, що факти такої експлуатації навіть у нас є. І назвав Самбірський водоканал, де люди від травня не отримують сповна зарплати. А праця без належної оплати – це і є рабство… Страшнувато звучить, але правдиво. Пан Тимців відкрив нам очі ще на одну проблему: ледь не усі стовпи у місті сповіщають громаду, що можна отримати швидко великий кредит. Кредит справді дають, але люди, навіть не знаючи цього, потрапляють у залежність від позичальника. І ті гроші треба буде потім відпрацьовувати…
У трудове рабство потрапив і мешканець Самбірщини, який у зоні АТО потрапив у полон. Повернувся за обміном, але довів, що був у рабстві, що його працю експлуатували і тепер чоловік має відповідний статус та пільги.
Потім ми делікатно перейшли до теми легалізації робочих місць. Цій темі минулого разу ми присвятили дуже багато уваги. З початку року комісія з легалізації праці засідала 38 разів, у тому числі було 17 виїзних засідань. Як підсумок, працедавці оформили 106 людей. До речі, робота без реєстрації – теж різновид рабства, бо, як підкреслила керівник Пенсійного фонду Оксана Харо, потім люди приходять за пенсією, а її – що кіт наплакав… Представник податкової Ігор Петрівський говорив про перевірки, які проводять фіскали навіть з Києва. Під приціл потрапили уже Дрогобич, Городок. Червоноград, Львів. Прийде черга і до наших теренів. Похвалився успіхами: допомогли оформити трудові відносини майже 170 працівникам. Ми не могли не запитати, чи штраф роботодавцеві за одного невлаштованого працівника у 111 тисяч гривень є реальним до рівня провини? Певна річ, завеликий. Якщо у Києві, наприклад, то незначна сума, то для бідних провінційних містечок – ціла трагедія. Але закон є закон…
І наостанок про працевлаштування за кордоном. Нині є дуже багато охочих допомогти землякам у пошуках місць праці. Насправді, заробітчани за кордоном дуже часто потрапляють у кабалу до працедавців. І у той же час, в Самборі є лише одна фірма, яка має ліцензію на працевлаштування за кордоном, сказав Іван Тимців.
Ми зупинилися на тому, що нам видалося найцікавішим. Організатори брифінгу обіцяли журналістам такі зустрічі частіше, бо про це треба говорити… Коли владні мужі розповідали газетярам, як то добре, що чужу працю починають легалізовувати, зателефонував самбірський підприємець, який їхав у Турку. По дорозі мав намір перекусити, але усі кафе при трасі та й у самій Турці були зачинені. Хтось кинув сигнал, що податкова приїжджає… Це свідчить про те, що в закладах працюють люди, які офіційно не влаштовані, підсумував свої обурення голодний підприємець, який має лише офіційну робочу силу.
Роман ІВАНЧУК.