Школа

SambirWZ
64

Усі ми у той чи інший спосіб “зав’язані” на школі. Або самі колись вчилися, або вчимо своїх дітей, або педагогами працюємо. Школа, як видно, має стати центром, довкола якого усе і мусить вертітися. Нинішньою публікацією не створимо революції в освіті, однак тема, яку запропонував практичний психолог зі Самбора Анатолій Білінський, варта наших роздумів.

Вчитель

Змалюємо соціально-психологічний портрет нинішнього педагога. Це людина, яка зусібіч загнана у глухий кут – не отримує гідної зарплати, хоча дуже складно визначити “собівартість” праці учителя. Єдине, що мушу сказати, він не повинен бути бідаком і почуватися у суспільстві гідно. Вчитель перестав бути носієм інформації знань, як це було раніше. Для того, щоб почерпнути інформацію, учневі достатньо потиснути на клавішу комп’ютера і все “висиплеться”. За певної мотивації учня він обійдеться без вчителя. З моєї точки зору, вчитель не повинен залишатися на старому рівні випускника вишу, а допомагати учневі вчитися, шукати варіанти розуміння того чи іншого матеріалу. Вчитель нинішнього дня почасти перестав розвиватися, бо не бачить стимулу, бо не задоволені його базові потреби – харчування, одяг, комфортні умови проживання, праці, відчуття безпеки, задоволення сексуальних потреб. Коли цього нема, школа здобуває вчителя невдоволеного і агресивного. Увімкніть новини і побачите немало сюжетів того, як вчителі “мордують” дітей. Школа стала місцем насилля – прикро казати, але факт. Таким насиллям педагог компенсує свою невдоволеність. І це відбувається на несвідомому рівні… Прикра ситуація зі школою ще й у тому, що вихованням, як правило, займаються лише жінки, хоча доведено, що у цьому процесі повинні брати участь на рівні жінок і чоловіки. Пів на пів. Коли домінує жіночність у навчальних закладах, то нема зразку чоловічої поведінки, що призводить до однобокого сприйняття світу і прийняття рішень. Починають домінувати жінки і вбивати чоловіче. Тому у наших сім’ях нині домінують жінки, а не чоловіки. Ще один цікавий момент: у політиці на вершині чоловіки, але вся їхня діяльність зводиться до говорильні, а не до вміння прийняти рішення і нести за нього відповідальність. Дуже важливим є, зокрема і у школі, дати місце молодим. Це – майбутнє. Відповідальність старших – вчасно піти, дати дорогу молодим, які інакше бачать світ…

Учень

Чи вмотивований до навчання нинішній учень? Якщо невмотивовані педагог та батьки, то звідти візьметься мотив у школяра? Чи відчуває він безпеку в навчальному закладі? Ні. Бо прийшов педагог, який кричить, ображає, принижує людську гідність. Учень не убезпечений від ровесників, які так само можуть чинити над ним насилля. Прикро, але нині навіть дівчата влаштовують поміж собою бійки-розбірки, які колись були притаманні лише пацанам. Нинішній учень не відчуває потреби у знаннях, бо не розуміє того, що від його інтелекту чи відчуття комфорту у житті колись буде залежати його ж матеріальний статок. Сьогоднішній учень через комп’ютеризацію втрачає відчуття реальності і живе у якомусь віртуальному світі – він перестає спілкуватися як з родичами, так і з однолітками, емоційно “тупіє” і світ доходить до того, що існують запити молодих людей на тему: як спілкуватися з представниками протилежної статі… Нинішнє покоління юних, як і попередні, відчувають залежність від матеріальних статків – одяг, телефони, модні батьки і цим піднімають власну самооцінку. Учень не має чіткої осі координат – як буде жити далі. Здебільшого це питання за нього вирішують батьки, а школа живе подвійними стандартами. Наприклад, з одного боку, дітям розповідають, що треба вчитися, аби були знання. З другого – вчителька дає списати учневі контрольну, щоб мати собі гарний показник. Ще один подвійний стандарт: поцікавтеся, скільки учнів у випускному класі ходить-їздить до репетитора, а потім школа видає цей успіх за свій. За своєю природою, кожна дитина є доброю, на жаль, дорослий світ її робить жорстокою. Тому, коли нині нарікаємо на своїх дітей, спитаймо самі себе, хто їх такими виховав?

Батьки

Сучасні батьки у дуже багатьох випадках – це діти, батьки яких були на заробітках. Вони самі недоотримали батьківської любові і тепер не знають, як любити своїх дітей. Вони не бачили прикладів. Вся любов зводиться до того, щоб нагодувати, одягнути своє чадо. Дуже часто батьки стають другими вчителями – роблять з дітьми домашнє завдання. А дитина потребує в хаті не педагога, а тата і маму, які її люблять і захистять за будь-яких обставин, скрізь і всюди. Хоча досягнути цього нині дуже складно – батько в Іспанії півроку, а мати – у Польщі полуниці рве. У бажанні заробити грошей на дітей, ми втрачаємо найцінніше – зв’язок з дитиною. Інколи трапляється, що хтось із батьків, повернувшись у сім’ю і побачивши уже дорослого сина чи дочку, не знають, про що з ними говорити – виникає елементарний страх. І ті батьки, які не їздять на заробітки, зайняті зароблянням коштів тут чи пиятикою, так само не мають часу на дітей. Статистика жахлива: батьки спілкуються зі своїми дітьми по 5-10 хвилин удень.

Я точно знаю, що не все так погано, як  сказав вище, бо існує і щось добре. Але якщо про погане не говорити, то ми нічого не змінимо…

Анатолій БІЛІНСЬКИЙ.

 

Практичний психолог.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар