Юрій Гамар, виявляється, прозвітував за рік роботи ще у грудні, а у нардепи від «Волі» йде Василь Курій?
Як велить закон, кожен має у той чи інший спосіб раз у рік звітувати перед виборцями. Закон поширюється і на місто Самбір, а тому його очільник так само має постати перед народом і розповісти йому, що корисне зробив. Якщо ви думаєте, що на початку грудня в Народному домі був його звіт, то так не думайте. Це була робоча зустріч, причому, судячи з наповненості залу, більшість складалася зі шанувальників Юрія Гамара, а розмова звелася до того, що всі довкруж погані, не дають йому працювати на розвій Самбора, особливо попередники.
Кілька цитат з грудневої публікації “Як “вовки” ягня обсіли”. “Вкотре сам себе перемудрував: йшов начебто на річний звіт міського голови Юрія Гамара, а потрапив на його “робочу зустріч з народом”. Гадав собі, що цього разу не буде гнилої містечкової політики, а буде розповідь про те, що вдалося новій керівній команді за рік часу. Мушу признатися, не почув і, витримавши 50 хвилин топтань у калабані, пішов геть…”. Або “На цьому “звіт” мера скінчився. Даремно я намагався вловити момент: що ж міський голова для міста зробив за рік? Це ж немало, це ж цілий прожитий рік… Зрештою, про особисті досягнення у розвитку Княжого міста Юрій Петрович сказав напрочуд скромно, мовляв, зміни є і їх можна побачити… Люди, побачите – скажете. (Якось навіть сороміцьки писати зі слів господаря площі Ринок, що він відремонтував в ратуші виходок – хоча і це досягнення). Гадав я собі, що процес запитань-відповідей наверне зустріч у правильне русло, але все пішло у тому ж дусі. У Юрія Петровича зажадали зізнань: хто конкретно заважає йому працювати? Пан Гамар риторично зазначив, що треба читати пресу…”
Після того ми вирішили, що тему річного звіту треба списати в історію. Ну, не вийшло цьогоріч, вийде наступного… Більше того, ми не творили трагедії, позаяк міський голова – доволі публічна особа і вся його діяльність – наче під мікроскопом. Здається, нема такого, про що б не писала преса чи соціальні мережі…. Одначе, є у Самборі людина, яка, на відміну від нас, “не подарувала” міському голові його “незвіт” перед громадою. Це – Тарас Тершовчин – голова Громадської ради при міськвиконкомі. Одного разу, коли діючий мер прийшов на засідання цієї ради, то у нього запитали: що то було на початку грудня, коли “Вовки” “ягня” обсіли”, і Юрій Петрович зазначив, що робоча зустріч. Тарас Тершовчин вирішив уточнити і скерував відповідного листа міському голові. Адже Тарас Іванович ще пам’ятає, що звіти мають бути. Відповідь приголомшила: виявляється, оте, що було в грудні, це і був звіт мера… Відповідь підсумовує “Міський голова Самбора (підпис) Юрій Гамар”. Пан Тершовчин здивований, бо вважав, що у Юрія Петровича ще не мали би бути “провали” пам’яті і у розмові з нами звинуватив його в обмані виборців.
Тепер слово за депутатами Самбірської міської ради, вважає пан Тершовчин, які вправі вимагати проведення звіту міського голови на сесії міськради відповідно до п.9 ст. 26 ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні”. Як знавець законів Тарас Іванович додає, що у “відповідності до п. 7 статті 42 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” – міський голова не рідше одного разу на рік звітує про свою роботу перед територіальною громадою на відкритій зустрічі. На вимогу не менше половини депутатів ради міський голова зобов’язаний прозвітувати перед радою про роботу органів ради у будь-який визначений ними термін”. Громадська рада, обговоривши тему, вирішила звернутися у суд, який має спонукати пана Гамара до звіту.
І ще одна цікава інформація від пана Тершовчина. За його даними, у ратуші минулого тижня у неробочий час збиралися представники партії “Воля” – правлячої у Самборі. Тарас Іванович ще не знав на той час, чи партійці орендували будівлю за гроші, чи просто так – зрештою, ця тема нас не надто дратує – ну побули, ну, поговорили, але пан Тершовчин каже, що його раді засідати там непросто, а “Волі”, виявляється, можна. За словами Тараса Івановича, приїжджав депутат Старосамбірської райради, куратор партії “Воля” Василь Курій, який начебто має намір балотуватися у народні депутати. Якщо це правда, то пану Василю треба віддати належне за його мужність. Далеко не кожен майбутній кандидат здатний задовго до виборів оголосити себе претендентом. Бо народ може поставити під “флюорографію”, або, як казали наші бабці, “на світло”, і добряче просвітити від голови до п’ятки.
Роман ІВАНЧУК.