Медицина вийшла на рівень «Ганьби» і «Молодця»
Священики закликали парафіян вберегти шпиталь таким, яким він є…
Ми обіцяли вам розповісти про черговий страйк самбірських медиків, що відбувся позаминулого вівторка. Близько дев’ятої до підніжжя “білого дому” почав підтягуватися народ. Побачив у гурті поважного стрілковичанина, який колись керував у Самборі, і перепитав, що його привело на акцію? Чоловік здивувався: як це що, священик в неділю на казанню казав, що треба рятувати лікарню, яку хтось хоче закрити.
До мене ще в неділю під вечір телефонували збентежені знайомі та розпитували, чи правда, що місто залишається без шпиталю? Хто і навіщо розпускав такі чутки, де і хто про це казав на офіційному рівні і навіщо ця тема священикам, поняття не маю, хоча можу здогадуватися: комусь треба перекласти політичну та медичну відповідальність з однієї голови на іншу. А панотець в одному селі – щоб людям було зрозуміліше, розповів “бородатий” анекдот про те, як священик з лікарем по цвинтарі ходили… Медик, показуючи на могили, хвалився, кого лікував, а потім переметнув увагу на пастуха, що неподалік худобу глядів, і сказав: “А той від мене втік”. Не знаю, на скільки це було смішно під склепінням храму, але маю підозру, що праця медиків якимось чином пов’язана з діяльністю священиків: чим гірше одні лікують, тим більше доходу в інших…
А ще перед початком мітингового дійства поцікавився у знайомих медсестер, чи справді вони писали заяви у відпустку за власний рахунок на день страйку? Чесно, хотів почути, що ні, але мене розчарували. Писали! Це ж треба: люди домагаються вчасної зарплати та обіцянок на майбутнє і мусять за це заплатити одноденною зарплатою. У відділі, розповіла нам медичка, залишилися хворі, санітарка та одна медсестра – дуже потішно… Не втомлююся говорити про те, що не треба водити під владними коридорами медичні “хороводи“. Медиків повинні захищати головні лікарі–менеджери (так модно нині казати) разом із засновниками – представниками міської та районної влад, а зривати молодший персонал, щоб показати масовість – ну, якось по–слабацьки. І знову – не буду втомлюватися говорити про те, що найбільше шкода медсестер і санітарок, які ходять до праці і мають отримувати зарплату, бо інших доходів у них обмаль.
Розпочалося віче повідомленням про те, навіщо зібралися. Лікар Володимир Копчишин, який назвав себе головою страйкового комітету медиків, увів у курс справи, мовляв, ця проблема зачіпає не тільки медиків, а й пацієнтів. Понарікав, що з медиками ніхто не хоче говорити, хоча, як на мене, останнім часом всі тільки те і роблять, що говорять з медиками або про медиків. Згадав, що одного разу голова РДА Микола Фрей казав, ніби треба ділити медицину на міську та районну. І нарешті зазначив: треба знову об‘єднувати гроші міста і району та працювати спільно, бо при розподілі можемо втратити окремі відділи, госпітальний округ. І навіть натякнув, що хтось робить це свідомо. У виступі пана Володимира був цікавий нюанс: він перепросив медиків дитячої лікарні, але сказав, що їх там забагато, натякнувши, ймовірно, на скорочення. А от нюанс у тому, що лікарі (якими б дружними не були на віче) поза очі, у приватних розмовах геть не солідарні. Якби могли, то один одного скоротили б, оптимізували б, зекономили б… Почасти декому здається, що тільки на його плечах уся медицина тримається…
До пікетувальників вийшли керівники району і Микола Фрей авторитетно ствердив, що мав розмову з головою ЛОДА Олегом Синюткою і він вкотре підтвердив, що госпітальний округ буде у Самборі, ніхто не збирається закривати ті чи інші відділи. Для того, аби сподобатися, з гумором сказав, що треба санітаркам і медсестрам давати всю зарплату, а лікарям – вистачить по 100 гривень. Щоправда, потім хтось із лікарів дорікав: як можна жити на 4,5 тисячі гривень? Справді, гірка година, але дуже багато пацієнтів і того не мають… Микола Фрей закликав і міських урядників, і представників медицини до свого кабінету на перемовини. Перемовини тривали дуже довго і, судячи з усього, виходу не знайшли. Таких “круглих“, “овальних“, “квадратних“, “прямокутних” столів уже було безліч, а ситуація не розрулюється. До речі, медики – люди не глупі, вони розуміють, чому так сталося, знають, що на ту кількість зарплати, яку на пацієнта виділяє держава, їх забагато. Проте, лозунги не міняються: давайте гроші. Микола Фрей оголосив, що буде домагатися ревізії фінансової діяльності лікарні – у зв‘язку з імовірною зміною головного лікаря. А ще ствердив, що адміністрація лікарні та бухгалтерія взяли собі надбавки до зарплати. Микола Михайлович, як і інші очільники району, говорили ще більше, однак нарід час од часу перебивав промовців вигуками “Ганьба“.
Натомість міський голова Юрій Гамар здобував оплески та вигуки протилежного змісту – “Молодець“. Але якщо мер “молодець“, то чого не йдуть під ратушу, а вимагають грошей у тих, кого ганьблять? Юрій Петрович розпочав з того, що тут топчуть людську гідність і права, що міська і районна влади мають розпочати діалог. І додав: де візьметься якісне лікування, якщо скорочуватимуть людей? А всі проблеми, резюмував, розпочалися з того, що з 2016 року район почав фінансувати сільську медицину… Десь приблизно так виглядають офіційні точки зору “батьків” лікарні.
Була маса інших емоційних виступів. З чимось можна було погоджуватися, з чимось – сперечатися… Однак владці “білого дому” вважають, що цей мітинг був кимось чітко спланований, аби обхаяти районну владу. Як аргумент назвали той факт, що у гурті були депутати, прихильні до мера, чи представники партії, прихильної до нього ж. Нам важко в це повірити, але раз кажуть, то може щось і знають. З приводу вигуків “Ганьба” та “Молодець“, я б не робив якихось поспішних висновків, бо ще невідомо, хто насправді (місто чи район) медикам додадуть на шматок хліба – чи зганьблені, чи піднесені… Перед минулими місцевими виборами тодішній мер Тарас Копиляк дуже багато допомагав лікарні, медики його хвалили, “люляли“, тішилися ним, “співали осанну” і обіцяли всіляку підтримку у вигляді своїх бюлетенів та бюлетенів найближчих родичів. Але за кілька тижнів до виборів медична громада стала зачудовано дивитися у бік іншого претендента, мовляв, ось він – наш порятунок… Ну, зрадливі лікарі в політиці, ну, не вдіємо з цим нічого…
Не можу не звернути увагу на ще один момент: містяни дорікають селянам в особі районної влади, що на лікування (крім об‘єднаних громад) заклали для своїх мешканців лише 2 мільйони, хоча пролікували уже майже на 5. Справді, закладена у районному бюджеті сума невелика, але нехай собі сушать цим голову районні владоможці, шукаючи гроші у складках гаманця районної казни. Але у мене завжди виникало питання, на яке важко знайти відповідь: яким чином самі ж медики вираховують вартість свого хворого, тобто, чому суми лікування такі високі, зважаючи на те, що медикаментів ослаблим практично не дають і харчують так, щоб не померли від голоду, а, перепрошую, від хвороби? І чи чітко налагоджений облік? Маю підозру, що у високій “собівартості” хворого левову частку складає кількість працівників з їхніми зарплатами та енергоносії. Якщо не помиляюся, більше 2 мільйонів гривень лікарня заборгувала теплокомуненерго, а на носі – свіжий опалювальний сезон. Отож бо й кажу: якщо у структурі медицини хворий фінансується за залишковим принципом, то основна дійова особа в лікарні – не пацієнт, а медпрацівник, чи не так?
…Але священики казали парафіянам – потенційним клієнтам лікарні, що таку медицину треба рятувати.
Роман ІВАНЧУК.