Не стало Остапа Чаплика…

SambirWZ
285
Так воно в житті є: підростає нове покоління і почасти забуває тих, хто був на видноті, при владі, хто жив і творив в ім’я свого колективу, міста, держави… Не можу сказати, що Остапа ЧАПЛИКА забули, просто з’явилися інші авторитети…

ОСТАП Михайлович був нафтовиком, багато років очолював великий на той час колектив Самбірської НГРЕ. Його як одного з кращих управлінців скеровували в інші країни світу налагоджувати нафтогазову галузь, мав державні нагороди… Скільки б разів не спілкувалися з ним, він завжди пишався своїми роками, своєю працею і тими, з ким був поруч. На початку дев’яностих, коли прийшли часи незалежної України, а ми нарешті здобули право обирати, Остап Чаплик став мером міста. Щоправда, посада якось інакше називалася – на кшталт голова виконкому, але насправді був урядником Самбора. Знаєте, у ті часи депутатський корпус міськради мав 150 депутатів – місто і район були однією адміністративною одиницею… Уявляєте, 150 непересічних особистостей, 150 розмаїтих амбіцій… Все це навіть не вміщалося в сесійній залі ратуші, мусили засідати в Народному домі. Обранці ділилися тоді на дві категорії – демократи і партократи, які люто ненавиділи одні одних, бо одні хотіли усунути інших, щоб так само прийти до влади. А інші – не хотіли втрачати свої впливи. Хоча як одні, так і інші хотіли добра державі та своєму містові і району… В такій ситуації вийти на керівні посади в ратуші було непросто, бо треба було заслужити довіру попередньою працею як у демократів, так і у партократів. І дуже важливим був життєвий та управлінський досвід. Остап Михайлович разом з тодішнім головою ради Зоряном ПОПАДЮКОМ зуміли не тільки задовольнити інтереси обидвох сторін, а й згуртувати. В принципі, згадуючи ті часи, доходжу висновку, що на керівні посади не обирали будь-кого і не за партійними принципами, і не було тоді понять корупція, кумівство, казнокрадство, і владі в принципі вірили… Це був серйозний перехідний період від однієї системи до іншої і власне завдяки таким людям, як Остап Чаплик, ми цей період проходили гідно – втілювали усе українське, боролися з комуністичними ідолами і попри це підтримували життєдіяльність міста…

А ще на час правління Остапа Михайловича в Самборі припали часи міжконфесійних протистоянь. місто знову ж таки, поділилося навпіл і у стосунках поміж близькими, рідними, сусідами, колегами по роботі точилися справжні війни. Не хочеться про це згадувати, але історія Самбора повинна знати, що Остап Чаплик – чи не перший в ратуші, який поклав край цим непорозумінням, запропонувавши греко-католицькій громаді побудову храму саме на вулиці Івана Франка – це була його ініціатива і дуже хочеться, щоб у ці дні, коли ми прощаємося з Остапом Михайловичем, люди про це памятали… Уже потім і православні здобули окремий осідок на вулиці Мазепи. Це були розумні рішення, але до них треба було додуматися, вистраждати, дійти і переконати громаду…

…Прізвище Чаплик пам’ятаю зі своїх юних літ, бо він керував НГРЕ у той час, коли там працював звичайним слюсарем з ремонту машин мій тато. Я пам’ятаю, як батько казав: «Коли в гараж приходив Остап Михайлович, то якими б зашмальцьованими не були мої руки, він завжди подавав свою, неодмінно розпитував, як життя-здоров’я…» Не кожен начальник на той час був на таке здатний. Уже потім, коли Остап Михайлович був при владі, то не було жодного разу при нашій зустрічі, щоб він не запитав: «Як там батько, як його здоров’я, передавай привіт». І розпитував про це щиро… Хоча, навіщо йому був мій батько – колишній звичайний роботяга… А коли тата не стало, пан Чаплик зателефонував і висловив мені співчуття. Минає час і уже я такі ж співчуття хочу висловити рідним, близьким та колегам Остапа Михайловича.

Роман ІВАНЧУК.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар