Ображена долею Бережниця поскаржилася своєму землякові, але чи дійде туди наша газета?

SambirWZ
593
Бережиці Бог знайшов таке цікаве місце на землі, що вона начебто десь в боці… Це – коли через Ралівку їхати до Задністря, а вже потім кілометрів сім до Бережниці. Відтак – до Кобла, Страшевич і аж у Старий Самбір… Шлях, скажу так, якщо комусь і потрібний, то тільки місцевим мешканцям. А позаяк їх не так вже й багато і їхні голоси на виборах ніколи не були вирішальними, то й політики, які потім ставали владоможцям, не поспішали з ремонтами. Селяни, які дружать з пам’яттю, підрахували, що востаннє там провадили ремонти 22 роки тому.

Уявляєте, панство, скільки то влад змінилося. Щоправда, кожна щось обіцяла. І нинішня не проти пообіцяти. Депутат Ралівської сільради Володимир РОМАН попросив нас одного разу підтримати його у боротьбі з бездоріжжям. Підставив плече під благородну справу, та тільки все це до одного місця. Аргумент, об яким ми пера обламали, звучав так: всі гроші на дороги цьогоріч вже поділили, тому, якщо щось залишиться, то поїдемо на вашу Бережницю. Досвід показує, що не залишається нічого.

Народ, який навчився кмітливості, знайшов самотужки вихід – їздить до Бережниці польовою дорогою самотужки прокладеною. Мене попередили завчасу: якщо будеш їхати, а буде дощ, то на польову не потикайся – застрягнеш і ніхто не витягне. Думаю собі, як тішаться бережницькі ґазди, що пішли сухі дні…

Нагода побувати там у мене була надважлива. Бережниця – рідне село моєї мами, а відтак з самого дитинства поняття «село» у мене асоціювалося зі словом «Бережниця». Всі спогади про веселу сільську компанію, випас корів, поміч старшим – звідти. Дітей тоді було стільки, що уся центральна дорога була всіяна компаніями, особливо під вечір. А ще Бережниця пахнула домашніми стайнями і коровами, сіном та силосом, червоними порічками і добротними чорноземами. Гуркотіла, мукала і мекала, кукурікала… Так ось, у однієї із сестер – Марії, того дня був день народження, день, який вона завжди дуже любила. Але одного разу сталося так, що її батько – відомий на усю округу мельник Чуквівського млина Юрко, саме на день народження доньки вмився, вдівся у найліпшу одіж, сів на диван і… помер. Тому у того дня двоякі відчуття… Знаєте, колись радісно їздив на дні народження до сестри на 40, 50 чи 60 років, а тепер нічого не вдієш – треба їхати і на сімдесятку. Старіємо – як і наше родинне село.

…На цвинтарі, куди зайшов помолитися біля могил родичів, бачив на примітивних пам’ятниках овальні вицвілі обличчя тих мешканців Бережниці, яких пам’ятаю з дитинства. Це уже потім мені скажуть, що два роки тому сільські математики підрахували: 40 хат-пусток, які всуціль заростають бур’янами, ще 60 хат мають тільки одного мешканця… В тих хащах поблизу хат уже лисиці водяться і пантрують обійстя газдів, які курей чи іншу живність утримують. Якщо раніше біля хат вужі водилися, то тепер і правдиві гадюки лазять. Кажуть місцеві, що лячно на власне подвір’я виходити. А ще довкола села багато борщівника. Його скрізь багато, але ніхто собі з того нічого не робить. Навіть  якщо кинуть клич: хлопи, беріть коси і йдемо в бій, то хлопи не зголосяться, бо їх, працездатних, майже нема.

А от якщо з цвинтаря йти у бік центральної дороги, то відкривається вид на птахоферму. Зрештою, по запаху, що ніздрі їсть, легко упізнати. Сусіди кажуть, що влітку не можна відкрити вікно, щоб хату провітрити, бо вийде навпаки. Спочатку курник мав чотири стайні, потім над ними добудували другі поверхи і смороду стало удвічі більше. Люди розуміють, що хоч якесь виробництво в селі є, що хоч хтось має «кусок» роботи, але всі інші терплять запахи – поруч школа, магазин, Народний дім. І ніхто в людей не питав, чи згідні ви мати «брудного» сусіда? Тому підприємство нарекли «вонючка»… Мені чомусь стало дуже сумно від запитання співрозмовників: «А ти не боїшся про той сморід писати?»

Так само ходять чутки, що на Дністрі поблизу Бережниці буде гравійний кар’єр. Нехай би був, кажуть селяни, хоча у них про це ніхто не запитує, але хто цікавиться тим, що в селі криниці уже давно пересихають. От нема там води і хоч плач над криницею. Дехто уже поглиблював, але ефекту нема. Робота кар’єру ще більше понизить рівень Дністра, тоді вже повна посуха… Бережниця – мабуть, єдине село, яке не платить за вивіз сміття. Але хтось же мусить платити, міркують мудрі ґазди. Значить, хтось колись прийде і скаже: за те, що ми вам непотреб за «просто так» вивозили, ви нам винні щось інше… Бояться люди шантажу.

А ще кажуть, що навіть не знають, кому поскаржитися на життя своє бідацьке. Восени обрана голова громади Любов КОВАЛИК – у Ралівці, жодного депутата чи члена виконкому Бережниця не має. Староста села Віра ГАБРЕЛЬ – і та живе у сусідній Чукві… Поважні мешканці образилися трохи на владу, бо в Бережниці старосту ніхто їм не представив, не сказав, коли її можна побачити в Чукві, чи в Бережниці… Згадали, що мають земляка в Самборі, який вміє статті писати – от і поскаржилися. Не знаю лише, чи дійде моя газета у Бережницю, бо там уже давно нема листоноші. Хтось би може якийсь лист написав, щось передплатив… А отримати пенсію – то взагалі унікальне явище. Коли до старих, кволих та немічних приходить їхній пенсійний день, вдіваються, як на Великдень, сідають у рейсовий автобус, їдуть до Чукви, а вже звідти – польовою дорогою і пішки… Може похід за пенсією, наче заняття спортом, продовжує життя…

А ще донедавна Бережниця не мала б бути такою загніваною на увесь світ, бо мала при владі свого вихідця Василя ЯНІВА. Та нині вдячна бодай за те, що є вуличне освітлення і вже вночі на поганій дорозі не зламаєш собі ноги…

Роман ІВАНЧУК.            

Вас це може зацікавити

Залишити комментар