Олександр СІЛЕЦЬКИЙ, який у Самборі ще керує Центром первинної медичної допомоги, минулого тижня запросив у свою поліклініку з інтригуючим «замовленням»: «Такого ви у нас ще не бачили!». В принципі наші репортери уже бачили все, що тільки можна бачити, тому цікавість взяла гору.
СПОЧАТКУ Олександр Олександрович у своєму кабінеті пояснював нам суть справи. Часто в суботу-неділю йде в дорогі йому стіни на роботу. Просто так – а раптом комусь знадобиться його поміч, а раптом хтось помре і треба виписати документ. Інколи бере зі собою доньку – так, за компанію. Одного разу дівчисько забігло у підвальну частину будівлі, а потім поскаржилася таткові: «Мені там стало лячно». І уже «тато» первинної медицини міста очима дитини глянув на той бардак, що коїться в частині приміщення, яке тридцять років не бачило майстрів. Колись то був денний стаціонар, де приймали хворих відомі лікарі Олександр ЯВОРСЬКИЙ, Лівія ХАРЕВИЧ, інші, а потім медики переселилися на поверхи, і ті кімнатки разом з коридором перетворилися у повний безлад, склад для непотребу. Олександр Олександрович вирішив навести там лад. З усього колективу в однодумцях були хіба він та два будівельники Ярослав ТИМЦІВ і Юрій КОХАН. Всі інші дивилися на них, наче на диваків. Ну, хто візьметься за вартісний ремонт без грошей? Здається, тільки Сілецький! І ремонт попровадили коштом родини Олександра Олександровича та директора «Омеги» Петра МОШУМАНСЬКОГО. З бюджету міста на благоустрій комунальних кабінетів та коридорчика витратили 0 гривень 0 копійок. Петро Михайлович дав гроші на двері в санвузол, бо без них ніяк. Коли проєктували роботи, хазяїн розпорядився старі двері не чіпати, бо нових нема за що придбати. Так, трішки примарафетити, підштукатурити, підмалювати, підперти… Але Юрій Кохан чи то навмисне, чи то ненароком потиснув на дверну коробку, а вона й провалилася. Вже як робити щось по-людськи, то робити! Вистелили плитку, помалювали стіни і запросили журналіста, вважаючи, що відвоювали у безгосподарності кілька десятків корисної площі. Офіційно, щоправда, це називається трішки інакше: розмежували потоки хворих і тепер ті, які мають підозри на ковід і йдуть здавати біоматеріал, не пересікаються ніяк з іншими відвідувачами поліклініки. Та й лаборантові в нових умовах уже не так прикро сидіти. Там же облаштували квадратні метри для психологічного розвантаження: грає музика – це для того, аби імовірний хворий не думав: є у нього ковід, чи нема.
Що вам сказати з приводу сенсації від Сілецького? Дивак він є. Дивак у найкращому розумінні цього слова. Який ще начальник буде тягнути щось зі своєї хати, аби відремонтувати чуже? Може зараз це не усі оцінюють, може й влада його не завжди розуміє, але людина просто хоче залишити після себе добрий слід. Дивак він ще й у тому, що, провівши ремонти в закладі акурат перед конкурсом на заміщення власної посади, своєї кандидатури не виставляє. І не творить з цього ніякої трагедії, тримаючись з усіх сил за владний стілець. І тоді, коли на його посаду прийде хтось інший, то лиш побажає йому плідної праці.
Роман ІВАНЧУК.