Олег САВЕНКО: «Підійшов під магазин, мені винесли порожній кульок, кажуть: покладіть туди гроші, ми до вас не хочемо навіть підходити»

SambirWZ
500
Радіо Свобода у рубриці «Моя Історія» розповідає про людей, на життя яких вплинула пандемія коронавірусу COVID-19. Це – лікарі, які рятують життя; пацієнти, які борються з недугою, та їхні родичі; малі підприємці, які рятують свій бізнес чи відкривають нові можливості… До цієї рубрики потрапив і наш Василь САВЕНКО. Ми з розповіді його сина оберемо те, що нам видається найцікавішим, або, скажемо так, ми про це ще не знали…

ВАСИЛЬ Савенко керував Старосамбірським центром первинної медичної допомоги і вів прийом як уролог. Він працював до останнього і навіть під час госпіталізації «швидкою» давав коментарі журналістам. Це, до речі, «Високому Замку»… А от коли потрапив до реанімації, то всі ліки потрібно було діставати родичам. Один день лікування обходився у суму понад 100 тисяч гривень. Попри високий ризик зараження на роботі, адже Савенко контактував із хворими, розслідування не підтвердило, що це професійне захворювання. Тож родина, яка теж складається з медиків, не отримає виплат від держави… Більше того, в рідному місті почали цуратися членів родини лікаря, втім, не змінили свого легковажного ставлення до засобів захисту й карантину, розповідає Олег Савенко. «Він вклав усю душу і всього себе в ті два роки, за які зробив первинну ланку медицини в районі. Усе для людей, щоб вони запам’ятали. Любив казати: «Не зроблю я, ніхто не зробить».

Дуже багато є ФАПів і амбулаторій у нашому районі, які мали б іти під скорочення і не фінансуються. І найголовніша місія в останні місяці його життя булла у тому, щоб їх не закрили, бо весь час надходили накази щодо скорочення. Коли мені віддали телефон батька, то я бачив, що він писав повідомлення голові Львівської області з проханням профінансувати хоч на половину ті ФАПи, аби людей не скоротили.

Як тільки починалося захворювання у перші місяці, батько дав наказ закупити маски – 4000 штук. Тоді ж ніхто не думав, що буде такий ажіотаж, а він закупив їх по 50 копійок за маску, дуже тішився. Поскладав їх на склади і сказав: «Побачите, ще знадобиться». Коли вони вже були по 20-30 гривень, наші лікарі всі були забезпечені.

Працював до останнього, стежив за собою – ходив у рукавицях, дуже просив мене, бо я у місті Львові, щоб обережним був у лікарні, щоб не заразився. Переживав за нас. Він мав іти у відпустку, в нього мав бути день народження – 60 років, на жаль, 1 серпня помер… За 10 днів до того захворів. Він почав підкашлювати у четвер, у п’ятницю піднялася температура, здав тест, пішов на самоізоляцію. На жаль, підтвердився тест. У понеділок він поїхав на комп’ютерну томографію і тоді стало відомо про велику пневмонію. 25 липня, я пам’ятаю, це мій день народження, приїхав додому, і не передати словами, в якому стані тато був… Уже на кисневій масці – ми мали апарат удома, згадує Олег. На свій день народження відвіз тата до реанімації у Львів, 27-го числа його вже підключили до ШВЛ і 1-го числа батька вже не стало.

У тата був один постійний пацієнт, який приходив на консультації. До того, як він заразився, контактував із цим пацієнтом, який помер після тата через два дні від коронавірусу. Знаю, що тато з ним контактував, але, на жаль, коли почали вести розслідування, то дійшли висновку – заразився не від хворого…

У нашій державі простіше написати, що контакту не виявили, ніж узяти відповідальність на себе. Хоча я завжди казав, що ці кошти, які мали виплатити, мені тата не повернуть, і вони мені взагалі не потрібні. Але чисто по совісті.

Більшість ліків ми купували, а з тими найдорожчими, які призначили на 5 днів – по 100 тисяч гривень на день, нам дуже допомогли інші лікарі – просто передали їх до лікарні. Я досі їм вдячний…

Багато людей відвернулися після смерті батька, деякі взагалі з острахом ставилися перші дні до мене і до сім’ї. Коли я звернувся в один магазин, дещо треба було купити до машини, подзвонив по телефону до свого дуже доброго знайомого, як я вважав, він каже: підійдіть, візьміть… Підійшов під магазин, мені винесли порожній кульок, кажуть: покладіть туди гроші, ми до вас не хочемо навіть підходити, речі мені винесли, розповів Олег Савенко.

Роман ПОГОНИЧ.

Вас це може зацікавити

Залишити комментар