Високий Замок Самбірщина

Юрія Войтіва нагородили найвищою нагородою парламенту

Головний лікар Старосамбірської ЦРЛ Юрій Войтів, депутат обласної ради став володарем Грамоти Верховної Ради України. Удостоївся найвищої нагороди парламенту "За досягнення перед українським народом". За дорученням спікера Володимира Гройсмана, Грамоту вручав народний депутат України Андрій Лопушанський.

А неофіційно у Старому Самборі нам розповіли про те, що нагорода Юрію Ярославовичу - це наче визнання його діяльності за  попередні 25 років Незалежності. Власне, незалежність для нього розпочалася не тоді, коли у всіх, а значно раніше. Бо жила панівна на той час комуністична партія, а він, будучи міським головою на громадських засадах, ініціював разом з активістами чи не вперше в області підняття синьо-жовтого прапора, тоді ж громада разом і привселюдно виконала Гімн України, зняли пам'ятник Леніну, організували перепоховання жертв НКВД. Зрештою, це був тільки початок добрих справ Юрія Войтіва.

 

Роман ІВАНЧУК

 

Свої люди на перших  ролях

Маємо нагоду пишатися від того, що минулого тижня Генеральний прокурор призначив першим заступником прокурора Львівщина нашого земляка з Ралівки Мирона Тиховського, який до того був просто заступником. Нагадаємо, Мирон Тиховський свого часу очолював прокуратури Самбірського, Старосамбірського, Мостиського районів.

 

Роман ПОГОНИЧ.

 

До нас приїдуть «Гайдамаки»

Цьогоріч День міста, як і торік, помпезністю не відзначатиметься. І це правильно, бо коли на сході гинуть наші хлопці, то влаштовувати гульбища геть не пасує.

Хоча ряд заходів все ж відбудеться - спільна молитва за добру долю містян та України, урочисті здбори, зустрічі з представниками міст-побратимів, вручення нагород воїнам АТО, виставки-ярмарки, а ввечері (є домовленість) приїжджає на концерт патріотичний гурт "Гайдамаки". Жодної копійки з бюджету на усі ці заходи використовувати не будуть. Ратуша сподівається на підтримку меценатів.

 

Роман ПОГОНИЧ.

 

На День Самбора встановлять світлофори

4 світлофори будуть на вулиці Валовій, яка у нас найбільше переповнена і людьми, і транспортом. Але чи це полегшить рух, нам наразі твердити важко.

В Самборі про цей дорожній атрибут говорять з початку нинішньої  владної каденції, але тільки тепер їх начебто встановлять. Як пояснив міський голова Тарас Копиляк, така довга дистанція через те, що у цій справі надто багато бюрократичної тяганини, а на Львівщині є лише одна фірма, яка має право встановлювати світлофори... І знову про Валову. Кільце біля магазину "Рута" влада зменшила на прохання водіїв. Самі ж водії кажуть, що так тепер ліпше, бо були випадки, коли великі і довгі автобуси не вписувалися у повороти, створюючи затори. Але тим більшим кільцем, вважає міський голова, Самбір відучив водіїв вантажівок подорожувати вулицею Валовою.

 

Роман ПОГОНИЧ.

 

Нерідних дітей у Шатинських не буває

Їхній будиночок нічим особливим не вирізняється - у Добромилі таких сотні. А от сім’я, що тут мешкає, направду виняткова. За останні десять років Марта і Микола Шатинські стали батьками для… 16 дітей.

Правда, на паперах цю велику родину називають по-канцелярськи "дитячий будинок сімейного типу", хоч на практиці їхнє життя не відрізняється від буднів інших багатодітних родин. Єдина особливість - кровні узи поєднують не всіх членів сім'ї. Але для них той факт  особливої ролі  не грає.

Саме добромильський будинок свого часу став першим закладом такого типу на усій Західній Україні. 15 років тому британські благодійники придбали це помешкання для дітей, позбавлених батьківської опіки. З тих пір у сиріт з'явилося місце, яке називають своїм домом. Сьогодні тут мешкає шестеро діточок. Найстаршому "старожилу" Володі - 17, прийшов до Шатинських ще в 5 класі. За шість років "обжив" Добромиль Миколка з Турківщини, якому нині 11-ть. Трохи менше тут мешкає 9-річний Богданко з Мурованого. Ну і зовсім недавно в родині сталося поповнення - прийняли ще трьох діточок: 7-річну Марічку, 8-річну Андріану і 9-річного Богданчика. От вони між собою якраз і рідні...

Пані Марта каже, що діти з трепетом очікували на новеньких - особливо Миколка: сподівався, що прийдуть хлопці-ровесники, то буде мати однодумців, бо Володя, з яким склалися найближчі стосунки, уже студент і вдома проводить все менше часу. Та й навіть, доки ми гостювали в них, Миколка слухав розмову дорослих, бо, як сказав, "з малишнею" йому вже не цікаво. У хлопця вже є свої великі дорослі мрії - хоче, коли виросте, стати футболістом і мати власну квартиру… А от дівчатка здружилися одразу. І зі "старожилами", і рідними дітьми Шатинських - ровесницею Олесею і дорослим Олегом.

До слова, приймати "новеньких" - чи не найважчий етап у житті будинку сімейного типу. До Шатинських зазвичай потрапляють діти із важких сімей, чиїх кровних батьків законом позбавили права називатися батьками. А таким дітям потрібна особлива увага, часто їх треба починати вчити абсолютно усьому "з нуля". І це при тому, що діток, молодших 7 років, Шатинським не скеровують. На запитання, з дітьми якого віку важче, мама великого сімейства відповідає приповідкою: "Малі діти - малі клопоти... Всі вони за роки спільного життя для жінки направду стають дітьми. Тому й важко спостерігати за тим, коли до її "прийомних" дітей приїжджають біологічні матері. Точніше, не так. Важко не стільки від того, що горе-мами приїздять, а від того, в якому стані після таких візитів залишається малеча. Малі не перечать, що з Шатинськими їм значно краще, що тут вони щасливі, доглянуті і нагодовані, а при рідних батьках і сотої частини того не мали, але… Навіть найгірші матері для дітей залишаються мамами… Біда, що в деяких випадках, самі матері того так і не розуміють. Але час лікує усе, і "прийомні" дітки звикають до нової родини. Хоча більшість із них своїх нових батьків називає просто по імені, і тільки Богданчик з Мурованого одразу назвав Марту і Миколу мамою і татом…

А ще пані Марті важко прощатися зі своїми вихованцями, бо після 18-річного віку діти самі вирішують, де і з ким жити. За тих 10 років роботи в дитбудинку Шатинські мали 8 таких "випусків", але досі зі всіма підтримують теплі родинні стосунки, і навіть, якщо так можна сказати, вже встигли стати "бабусею" і "дідусем". Марія і Вероніка, яких центр зайнятості скерував у Полтаву на роботу, там же й знайшли своє щастя - вийшли заміж, народили своїх діточок. Марта мешкає у Самборі, її донечці навесні минув рочок. А троє вихованок Шатинських - Рая, Марічка і Наталя - "укоренилися" в Добромилі і теж уже стали мамами. До речі, у квітні в будинку сімейного типу відсвяткували перше справжнє весілля: Марічка забажала, аби наречений забирав її саме з цього дому - від мами Марти і тата Миколи. Ще піклувалися Шатинські Соломією і Миколою, але ті по досягненню повноліття повернулися на Турківщину, до своїх неблагонадійних родичів. Прийомних батьків болить серце за вибір вихованців, але кажуть, зробити нічого не можуть… Нудьгують у Добромилі за своїми полтавськими дівчатками, бо бачаться нечасто, однак здзвонюються регулярно. А от з добромильськими - далі живуть по-родинному: одні одним допомагають і з господаркою, і з дітьми. Доки Марта порається в полі чи йде на роботу, за маленькими припильновує Рая… Все майже так, як 10 років тому. Бо ж перед тим, як Шатинські взялися за виховання дітей, цією справою впродовж року займалася мама Марти - пані Віра, а донька їй допомагала. Після раптової смерті пані Віри діти, звиклі до Марти, самі впросили її взяти над ними опіку…

У спілкуванні з пані Мартою не втрималася і з жіночою цікавістю перепитала, якими ж то баняками треба щодня варити, аби прогодувати таке велике сімейство. Та кухонна тема перейшла на інше. Мають проблеми з газовою плитою, в якій щось поламалося. Гості з райцентру обіцяли щось придумати… А може й меценат якийсь з'явиться і, наприклад, до чиїхось уродин навідається у дитбудинок з корисним презентом. Тут дні народження святкують ледь не щомісяця…

 

Олена ЛАВРИК.