У селі Созань, що неподалік Старого Самбора, живе природолюб, орнітолог Дмитро Миколайович Дрозд. Цей чоловік свій вільний час віддає вивченню птахів рідного краю. Його помешкання – це справжня лабораторія: лікує хворих пернатих, вигодовує пташенят, які випадково випали з гнізда, а коли набираються сил і здоров’я, випускає їх на волю у тих місцях, де й знайшов.
Якось мені довелося на Старосамбірщині ночувати в орнітолога. До ранку ще було далеко, а його житло уже наповнене пташиним дзвінкоголоссям. Здавалося, що не було в хаті такого куточка, куди б не доносився спів канарейок, а їхні подруги-матері тим часом клопотались годуванням виводка.
Потім ми відправилися в орнітофауністичну експедицію. В лісі пахло глицею, грибами. На вершинах гір клубочилися шапки сизо-білого туману. А ген, понад горами, справді вільно літав орел. Так я вперше побачив горіхівку. Знизу птах чимось нагадував сойку. Має прямий, видовжений, воронячого типу дзьоб. Забарвлення пір’я коричневе, рясно вкрите дрібними білими круглими плямами. Крила і «шапочка» чорні, підхвістя біле, а сам хвіст чорний, також з білими горошинами по боках.
Живляться горіхівки навесні і влітку переважно черв’яками, комахами, восени – ягодами, плодами і насінням хвойних та листяних дерев. Залюбки смакують дрібними хребетними, у тому числі яйцями і пташенятами малих співочих птахів. Як і сойка, може розмножувати деревні породи, роблячи запаси насіння в земляних «коморах», про які потім забуває.
Здебільшого горіхівки гніздяться в гірських лісах Карпат. Іноді в Україну вони залітають з далеких тайгових областей півночі Європи і Сибіру. Вони корисні, знищуючи чимало комах-шкідників лісу. Позаяк обов’язок людини – їх охорони та берегти.
Михайло ХАЩІВСЬКИЙ-ГУТ, член Українського товариства охорони птахів, природолюб.