Високий Замок Самбірщина

«Я помолюся в церкві над вашими грішми»

У одному зі сіл Самбірщини невідома жінка віком 30-35 років, зовні схожа на особу ромської національності, обшахра-ювала 46-річну, яка позбулася грошей та золотих прикрас. Зловмисниця зайшла на подвір’я будинку, повідомила господині, що начебто на її родині лежить порча і невдовзі може статися біда.

Разом з тим, непрохана гостя повідомила і радісну звістку: може допомогти уникнути неприємностей. Для цього необхідно  дати їй всі гроші, що є в домі, та ювелірні прикраси. Шахрайка наголосила, що прочитає у церкві відповідні молитви над цінностями, а потім неодмінно все поверне. Звичайно, нічого такого не було. Зловмисниця начебто пішла у сільську церкву молитися, а потім, як самі здогадуєтеся, зникла. Дуже старий метод виманювання у людей цінностей, шкода тільки, що люди не відразу реагують на таке. Найкраще, відразу прогнати з обійстя таку гостю, поки тумана в очі не пустила.

Інший факт. На стаціонарний телефон самбірської пенсіонерки зателефонував невідомий чоловік. Його голос жінка сприйняла, як голос свого сина. Він повідомив, що начебто з ним сталася біда, він має неприємності з міліцією. Для вирішення проблеми необхідно переслати гроші на певний рахунок. Довірлива жінка для “порятунку” сина перерахувала шахраєві більше 11 тисяч гривень.  Цього ж дня збагнула, що її ошукали, і звернулася до міліціонерів. Ну, знову ж таки, скільки говорено-переговорено про такий метод шахрайства, а  люди й далі на нього купуються.

 

Тетяна ОХРІМЕНКО.

 

Самбірщині відібрали лемківське свято у Нагірному

Треба сказати, до таких гуртувань земляків ставлюся з особливою повагою. У житті цих людей чи їхніх нащадків була сумнозвісна операція "Вісла", яка поділила їхнє життя на "до" і "після", яка зірвала українців з насиджених місць і пере-кинула у безвість.

З тих пір минає 70 років, а переселенці зі своїх етнічних земель і досі дружать родинами, і досі па-м'ятають ті гіркі часи, а тому гуртуються у свої товариства, як от переселенці з Боська (тепер Польща). 10-ті  роковини "Бощани" зустріли у приміщенні Ралівської школи. Зустріч була теплою, радісно і, як завжди, сповненою спогадів.

Серед поважних гостей - голова Львівської обласної організації Всеукраїнського товариства "Лемківщина" Степан Майкович, його заступник Ярослав Козак, голова районної ради Андрій Бобак, голова Самбірського осередку товариства "Лемківщина" Михайло Шпак та багато інших… А "Бощани", знаєте, молодці. Про земляків розповідав нам активіст  Богдан Бобак.  Як тільки у наших людей з’явилася нагода їздити на рідні терени, то вони нею і скористалися. Не для того, вибачте, щоб через кордон перевозити по пляшці горілки та блоки цигарок, а для того, щоб у рідному Босько відновити старий український цвинтар, проклавши там доріжки, встановивши капличку, щоб кожного разу на сільський празник приїжджати. Заприятелювали з представниками тамтешньої влади. Одне слово, наші бощани, приїжджаючи у своє Босько, почуваються там бажаними гостями.

Кожного року на початку вересня у лемківському селі Нагірне гуртувалися земляки. Я не з лемків-ського роду, але жодного разу  дійство не пропустив. Від нього віяло почуттям єдиної родини, сюди приїжджали сім’ями, на свято одягали прадавні лемківські вишиванки, співали, танцювали і тішилися, що пам'ятають свою землю. Цьогоріч область так розпорядилася, що лемківське свято перенесла ближче до Львова. Шкода...

 

Роман ІВАНЧУК.

 

У Рудках давно посуха, а у селах щойно починається

До "Високого Замку" звернулися рудківчани з давньою темою - нестача води. Надворі спека, а охолодитися  нічим. Люди правильно піднімають проблему, та тільки від того, що піднімають її, нічого не міняється. Ми зателефонували до одного з обивателів містечка і поцікавилися, як давно він бачив добрий напір води у крані?  Відповідь приголомшила: двічі вода була у червні, і то посеред ночі. При цьому, у Рудках через те, що вода подається здалеку, ціни на неї чи не найвищі  в області.

Повірте журналістським рокам, уже десятиріччями преса пише про водопостачання Рудок. Це давня біда, над якою працюють усі попередні міські голови, нинішній і буде працювати наступний. Тарас Курило, господар міста, коментуючи ситуацію, сказав, що місто, як  і його околиці, - безводні. Тому роками питну воду доставляли з Городоцького району. А це орієнтовно - 25 кілометрів. Таку схему було запропоновано багато десятиріч тому і, на жаль, вона не змінилася. Проблема в іншому - той водопровід не витримує випробу-вання часом і тиском води, тому часто рветься. Через це Рудки залишаються без води і, як правило, сам на сам з давньою проблемою. Але, за словами Тараса Мар’яновича, він не хотів би всі проблеми зводити лише до рівня водогону, бо проблеми дірявих труб є і в міській системі водопостачання. Та найцікавіше, що Городок начебто подає нам воду, а вона кудись дівається. Плюс - крадіжки з боку споживачів. Надія лише на те, щоб спровадити у місто інвестора, віддати йому систему постачання води та водовідведення в оренду (концесію) і тільки тоді вирішити проблему водопостачання міста, яка гнітить громаду уже багато десятиріч. Фактично процес переговорів міська влада розпочала  уже рік тому. Дай Боже, щоб добрі наміри збулися.

І, до слова, про воду. У такій же системі посухи починають жити і села на Самбірщині та Старосамбірщині - давно дощів не було, ріки обміліли, колодязі стають порожніми.

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Ратуша буде судитися з районом через медицину

Тема, якої наша газета ніяк не позбудеться, бо проблема набула гострої актуальності, - медицина. Продовжили її журналісти, спілкуючись зі Самбірським міським головою.

Зокрема, поцікавилися статутом, який районна влада прийняла на своїй сесії, позбавивши співзасновництва міську раду. Тарас Копиляк зазначив, що на це рішення ратуша подає у суд, бо вважає, що її незаконно позбавили впливу. Потім додав, що не хоче, аби лікарня ділилася на міську і районну, згадав, що кожного року з бюджету розвитку місто додає гроші  медикам на ремонти приміщень, закупівлю апаратури. А ще підрахував, що місто віддає районові на співфінансування свої

22 мільйони субвенцій, хоча насправді, городян лікують орієнтовно на суму 18 мільйонів у рік. Оту різницю можна було б пускати на розвиток медицини, а натомість нею покривають "дірки", лікуючи селян, у тому числі і з сусідніх районів. Мер також висловився проти скорочення закладів медицини у місті і нагадав пресі, що свого часу два керівники району приходили до нього просити взяти медицину на своє адміністрування разом з медичною субвенцією для жителів району. Ратуша  погодилася, але район усе переграв, прийнявши статут, у якому єдиним власником залишається районна рада.

Тема медицини мала бути предметом розмови і на сесії райради. Звітувати про хід оптимізації готувався в.о. головного лікаря Ігор Федуняк, але до цього питання сесія  не надійшла. Натомість депутат Володимир Ковалів встиг заявити, що останнім часом, незважаючи на імовірні скорочення кадрів, прийняті на роботу  один лікар і три медсестри. Незадовго до цього у сесійних залах гуляла інша цифра, мовляв, за чотири роки на роботу у медицину прийняли більше 200 осіб.

 

Роман ІВАНЧУК.

 

Рік без Володимира Горбового

Добре пам'ятаю той ранок - 4 вересня 2014 року. Мені зателефонували зі Старого Самбора і сповістили страшну новину - помер Володимир Іванович Горбовий. У це несила було повірити, бо ще напередодні розмовляв з ним. Виявляється, напередодні він був у Львові, зустрічався з багатьма друзями і до багатьох телефонував. Чи відчував щось лихе?..

Після того дзвінка я ще довго не міг оговтатися і не брав на себе мужності з’ясовувати, чи це правда. Бо мені так хотілося, аби той дзвінок був помилкою. Та ба, зателефонував з поганою звісткою син Володимира Івановича Святослав…

Може перебільшую, але на моїй пам’яті такого велелюдного похорону давно не було. Кажуть, якби людина за життя побачила власний похорон, то жила б зовсім інакше. Я думаю, Володимир Іванович прожив своє життя так, що заслужив сотень людей, які прийшли провести його в останню дорогу… А потім я ще довго не міг звикнути до того, що Володимира Івановича нема. Знаєте, він хворів, але всі уже так звикли до його недуг, що ніхто й подумати не міг, що життя так рано обірветься…

Ми прожили рік без Горбового… Не хочу нікого образити, але з відходом  у  вічність  лише  однієї людини район дуже багато втратив. Втратив ті починання, які впровадив Володимир Іванович, втратив гарні ідеї, з’явилося десятки запитань, на які тільки він міг дати відповіді. Навіть ті, які визнавали його колись своїм опонентом, тепер зізнаються: його не вистачає, його, на жаль, ніхто не замінив... І вір після того, що незамінимих  людей не буває…

Давайте завтра, 4 вересня, щирою молитвою пом’янемо Володимира Івановича Горбового. Думаю, це буде багатотисячний "Отче наш"…

 

Роман ІВАНЧУК.